Гаррі не міг знати, що пан Голкомб міряє кроками тротуар на вулиці, почуваючись набагато нервовішим, ніж його учень. Як і те, що його мати кожні кілька хвилин зиркає на годинник у фойє «Королівського готелю», подаючи вранішню каву. Або що панна Мандей стояла на колінах у мовчазній молитві перед вівтарем у церкві Святого Різдва.
За кілька хвилин після того, як годинник вдарив дванадцяту, всі екзаменаційні роботи позабирали, і хлопцям дозволили вийти із зали – дехто сміявся, дехто хмурився, інші ж були в задумі.
Коли пан Голкомб побачив Гаррі, його серце тьохнуло.
– Усе було аж так погано? – поцікавився він.
Гаррі не відповідав, аж поки не переконався, що жоден інший хлопець не зможе почути його слова.
– Зовсім не те, що я очікував, – сказав він.
– Що ви маєте на увазі? – з тривогою запитав пан Голкомб.
– Запитання виявилися занадто легкими, – пояснив Гаррі.
Пан Голкомб відчув, що йому ніколи в житті ще не виголошували кращого компліменту.
– Два костюми, мадам, сірі. Один гранатовий блейзер. П’ять білих сорочок. П’ять білих жорстких комірців. Шість пар шкарпеток – довгих сірих. Шість комплектів білої білизни. Й одна краватка школи Святого Беди, – ретельно перевірив список продавець. – Гадаю, що нічого не забув. О, ні, хлопчику ще знадобиться й шкільна кепка.
Він зазирнув униз, відсунув шухляду і витягнув із неї червоно-чорну кепку, яку вдягнув Гаррі на голову.
– Ідеально пасує, – похвалив він.
Мейзі з гордістю всміхнулася синові. Гаррі вже кожним порухом нагадував учня школи Святого Беда.
– Загалом три фунти, десять шилінґів і шість пенсів, мадам.
Мейзі намагалася не виказувати свого сум’яття.
– Чи не можна якісь речі придбати вживаними? – прошепотіла вона.
– Ні, мадам, це не магазин вживаного краму, – заперечив продавець, який уже вирішив, що цьому клієнтові кредит надавати не варто.
Мейзі розкрила гаманець, передала чотири банкноти і чекала на здачу. Вона зітхнула з полегшенням, коли школа Святого Беди виплатила першу стипендію наперед. Особливо тому, що їй ще треба було купити дві пари шкіряних черевиків – чорних із шнурівками, дві пари білих кедів із шнурівками і одну пару капців для спальні.
Продавець кашлянув:
– Хлопчику також знадобляться два комплекти піжам і халат.
– Так, звісно, – погодилася Мейзі, сподіваючись, що їй вистачить грошей у гаманці, щоб покрити витрати.
– І якщо я правильно зрозумів, цей хлопчик – хорист? – продовжував продавець, придивляючись до списку.
– Атож, – гордо відповіла Мейзі.
– Тоді йому знадобиться одна чорна ряса, два підрясники, червоний і білий, а також медальйон Святого Беди.
Мейзі захотілося втекти з крамниці.
– Ці речі йому надасть школа, коли він