Страж відкрив велику скриню з окулярами і заходився припасовувати їх до Джекових лупатих баньок.
– Щось у мене в наявності немає таких окулярів, аби закривали вам очі, – зітхнувши, схопився за голову Страж. – Та й голова у вас якась завбільшки з гарбуз, доведеться ще й мотузкою підв’язувати.
– Та навіщо мені взагалі окуляри? – не зрозумів Джек.
– У нас так заведено, – пояснив Солдат. – Без них тебе може осліпити блиск та сяйво нашого прекрасного міста.
– Он воно як! – вигукнув Джек. – Тоді чіпляйте, та найщільніше. Чого-чого, а осліпнути я не хочу.
– І я не хочу! – нагадала про себе Козла. Отож пару зелених окулярів знайшли й для тих банькуватих сучків, що були їй за очі.
Потому Зеленобородий Солдат крізь внутрішню браму вивів їх до міста, і вони одразу ж опинилися на головній вулиці величного Смарагдового міста. Іскристі зелені самоцвіти прикрашали фасади чепурних будинків, міських веж та башточок, і навіть зелена мармурова бруківка виблискувала коштовними камінцями. Усе це й справді мало справити незабутнє враження на того, хто бачив уперше таку величну красу.
А втім, ані Джек, ані Козла зовсім не розумілися на розкошах та красі й тому звертали мало уваги на дива, що поставали крізь зелені окуляри. Вони йшли собі слідом за Зеленобородим Солдатом і майже не помічали юрму зеленого люду, який вражено їх розглядав. А коли вискочив зелений собака і задзявкав на них, Козла, не довго думаючи, хвицонула його дерев’яною ногою, і той зі скавучанням забився десь у підворіття. Нічого іншого, що заслуговувало б на увагу, дорогою не трапилося.
Джек хотів було в’їхати мармуровими сходами просто до приймальні, та Солдат цього не дозволив. Тому Джек спішився, хоч і з трудом, а слуга відвів Козлу на задній двір. Самого ж Джека Зеленобородий Солдат припровадив до вітальні.
Залишивши подорожнього у вишукано вмебльованій вітальні, Солдат пішов про нього доповісти. І вийшло так, що жодних невідкладних справ у Їхньої Величності не було, і більше того, – Їхня Величність на той час нудьгували і тому одразу ж повеліли негайно провести відвідувача до тронної зали.
Джек не відчував ані страху, ані трепету перед зустріччю з правителем цього величного міста, адже він не мав жодного уявлення про якісь там світські манери. Та коли він увійшов до зали і вперше побачив Їхню Величність Опудала, що сидів на сяючому троні, то від здивування так і завмер.
Їхня Величність Опудало
Гадаю, всім читачам цієї книжки добре відомо, що являє собою опудало. А от Джек Гарбузова Голова за своє коротке життя ніколи не зустрічав істоту дивовижнішу за правителя Смарагдового міста.
Їхня Величність Опудало були вдягнені в линялі блідо-блакитні шати, а їхня голова була звичайнісіньким мішечком, напханим соломою, на якому широкими мазками були намальовані