Феноменологія духу. Георг Гегель

ризикуючи життям, можна здобути свободу й випробувати її і довести, що сутність самоусвідомлення – це не буття, не безпосередня форма, в якій воно вперше постає, не його зануреність в обшир життя, а те, що в ньому немає нічого, що не було б зникущим моментом, те, що воно є чистим буттям-для-себе. Індивіда, що не ризикував своїм життям, можна, звичайно, визнати за особу, але він ще не досяг істини цього визнання як незалежного самоусвідомлення. Так само й кожен, ризикуючи власним життям, повинен прагнути смерті іншого, бо цей інший має для нього не більшу вартість, ніж він сам; сутність іншого постає перед ним як інший, як щось зовнішнє, і він мусить подолати цю свою зовнішність; інший – це свідомість, що існує й має розмаїті зв’язки; він повинен вважати свою іншість за чисте буття-для-себе або за абсолютне заперечення.

      Але це випробування смертю скасовує як істину, що мала бути результатом цього випробування, так, отже, й самовірогідність узагалі, бо якщо життя – це природна позиція свідомості, незалежність без абсолютної негативності, то смерть – це природне заперечення свідомості, заперечення без незалежності, що, таким чином, лишається позбавлена потрібного значення визнання. Через смерть, щоправда, постає вірогідність, що обидва важили своїм життям і обидва зневажали його – і чуже, і своє, – проте аж ніяк не для тих, хто провадив таку боротьбу. Вони касують свою свідомість, яка міститься в тій чужій сутності, що є природним існуванням; іншими словами, касують самі себе і стають скасовані як крайності, що прагнуть буття-для-себе. Але таким чином з гри обміну зникає суттєвий момент – розпаду на крайності з протилежними визначеностями, – а проміжна ланка перетворюється в мертву єдність, яка розпадається на мертві, просто сутні, але не протилежні крайності. І обидва не взаємно віддають та отримують одне одного назад через свідомість, а байдуже відпускають одне одного, наче речі. Їхня дія – це абстрактне заперечення, а не заперечення, характерне для свідомості, яка скасовує так, що зберігає та підтримує скасоване, а отже, переживає свою скасованість.

      У процесі цього досвіду самоусвідомлення дізнається, що життя не менш суттєве для нього, ніж чисте самоусвідомлення. В безпосередньому самоусвідомленні просте Я – це абсолютний об’єкт, який, проте, для нас або в собі є абсолютним опосередкуванням і має як свій суттєвий момент незалежність, що існує. Результатом першого досвіду є розпад цієї простої єдності, завдяки йому утверджено чисте самоусвідомлення та свідомість, що існує вже не суто для себе, а й для іншого, тобто як сутня свідомість, або свідомість у формі речовості. Обидва моменти суттєві, оскільки передусім вони не тотожні й протиставлені, їхнє відображення в єдності ще не відбулося, тож вони є немов двома протилежними формами свідомості; одна з них незалежна, і її сутність – буття-для-себе, друга – несамостійна, і її сутність – життя, або буття для іншого; перша – це пан, а друга – раб.

      Пан – це