Отже, цей рух самоусвідомлення у відносинах з іншим самоусвідомленям репрезентований тут так, немов діяльність одного самоусвідомлення, проте й сама ця діяльність одного самоусвідомлення має подвійне значення, будучи водночас своєю діяльністю і діяльністю іншого: адже інше самоусвідомлення так само незалежне й замкнене в собі, і в ньому немає нічого, що не було б через нього самого. Перше самоусвідомлення не має перед собою об’єкта в тій формі, в якій він є передусім для бажання, а має незалежний об’єкт, який існує для себе і з яким через те воно нічого не може зробити для себе, якщо той об’єкт сам не чинить у собі того, що воно чинить з ним. Отже, цей рух є суто подвійним рухом обох самоусвідомлень. Кожне самоусвідомлення бачить, що інше робить те саме, що й воно; кожне саме робить те, чого вимагає від нього інше, й робить тому, що робить те інше, і то тільки тією мірою, якою інше робить те саме; одностороння діяльність була б марна, бо те, що має статися, може статися тільки з допомогою обох самоусвідомлень.
Отже, діяльність має подвійне значення не тільки тією мірою, якою спрямована і на себе, і на іншого, а й тією, якою є неподільною діяльністю і одного, і іншого.
У цьому русі ми бачимо, як повторюється процес, що репрезентувавсь як взаємодія сил, проте у свідомості. Те, що в попередньому випадку було для нас, тут існує тільки для самих крайностей. Проміжна ланка – це самоусвідомлення, яке розпадається на крайності, а кожна крайність – це та зміна своєї визначеності та абсолютний перехід у свою протилежність. Хоча як свідомість крайність, звичайно, виходить за свої межі, проте у своєму зовнішньому бутті вона водночас утримується в собі, існує для себе, а її буття зовні – для свідомості. Свідомість з’ясовує, що вона безпосередньо є і не є іншою свідомістю, а також, що ця інша свідомість існує для себе тільки тоді, коли скасовує себе як таку, що існує для себе, і існує для себе тільки в бутті-для-себе іншого. Кожна свідомість є проміжною ланкою для іншої, через яку кожна сама себе опосередковує й поєднується з собою, і кожна безпосередньо в своїх очах і в очах іншої є сутністю, що існує для себе, проте водночас існує для себе тільки через це опосередкування. Крайності визнають себе як такі, що взаємно визнають одна одну.
Тепер нам слід розглянути це чисте поняття визнання, подвоєння самоусвідомлення в його єдності, щоб побачити, як його процес постає перед самоусвідомленням. Цей процес, по-перше, репрезентуватиме аспект нерівності обох членів, перехід середньої ланки у крайності, що, як крайності, протиставлені одна одній, і тоді одна з них – лише визнана,