Феноменологія духу. Георг Гегель

полюс. Те, що за першим законом є в електриці кисневим полюсом [анодом], стає в цій іншій, надчуттєвій сутності водневим полюсом [катодом], і навпаки: те, що там є водневим полюсом, стає тут кисневим полюсом. У якійсь іншій сфері згідно з безпосереднім законом помста ворогові – це найвище задоволення ображеного індивіда. Але цей закон, який вимагає, аби тому, хто не трактує мене як незалежну сутність, я довів, що я таки є цією сутністю, і навіть скасував його як сутність, перетворюється під впливом принципу іншого світу в свою протилежність: відновлення мене як сутності через скасування чужої сутності стає самознищенням. Якщо тепер це перетворення, що сталося в процесі покарання злочину, зробити законом, він знову-таки буде лише законом світу, якому протиставлений перевернутий надчуттєвий світ, у якому шанують те, що зневажають у цьому, зневажають те, що шанують у цьому. Покарання, які за законом першого світу ганьблять і знищують людину, перетворюються у своєму перевернутому світі на ласку, що зберігає її сутність і шанує її.

      Коли придивлятися тільки до поверхні, цей перевернутий світ – протилежність першому, бо: має той перший світ за своїми межами і відштовхує його від себе як перевернуту реальність; один з цих світів – світ з’явищ, а другий – світ-у-собі; один є таким, яким він є для якогось іншого, натомість другий – таким, яким він є для себе; коли вдатися до попереднього прикладу, те, що солодке на смак, власне або внутрішньо в речі є кислим, а те, що у справжньому магніті у світі з’явищ є північним полюсом, у внутрішньому, або суттєвому бутті було б південним; те, що в електриці як у з’явищі постає як кисневий полюс, в електриці, яка не належить до світу з’явищ, було б водневим полюсом. Або ж дія, що у світі з’явищ є злочином, у своєму внутрішньому повинна бути доброю (лихий учинок може мати добрий намір); покарання є покаранням лиш у світі з’явищ, а в собі або в якомусь іншому світі воно цілком може бути добром для злочинця. Але таких протиставлень внутрішнього і зовнішнього, з’явища і надчуттєвого як двох видів реальності тут уже більше немає. Відкинуті відмінності вже не поділяються знову на дві субстанції, які б підтримували їх і надавали б їм відокремленого існування, внаслідок чого тяма знову вийшла б із внутрішнього на своє попереднє місце. Один аспект, або субстанція, був би знову світом сприйняття, де один з тих двох законів проводить своє існування, а навпроти нього стояв би внутрішній світ, саме такий чуттєвий світ, як і перший, але у сфері уявлень; його, на відміну від чуттєвого світу, не можна було б ні показати, ні побачити, ні почути, ні скуштувати, а проте б його уявляли собі як саме такий чуттєвий світ. Але фактично, коли один утверджений елемент є реально сприйнятим, а його в‐собі – перевернутою формою цього елемента, а отже, чуттєво уявленим елементом, тоді кисле, що було б у-собі солодкої речі, є такою самою реальною річчю, як і вона, а саме: кислою річчю; чорне,