– Тепер ми знаємо всю могутність польської армії.
Нестерпний сміх не вщухав, ще один нечестивець дочекався своєї черги до Флорентини, яка тепер лежала, байдужа до його дій.
– Гадаю, що вона вже починає насолоджуватися цим, – сказав він, щойно закінчивши.
Четвертий солдат підійшов до Флорентини. Коли ж дістався до неї, то перевернув дівчину і змусив її розчепірити ноги настільки широко, наскільки це було можливо, а його великі руки шпарко обмацували тендітне тіло юнки. Коли він увійшов у неї, зойк дівчини перетворився на стогін. Владек нарахував шістнадцятьох вояків, котрі ґвалтували його сестру. Коли останній скінчив свою справу, то вилаявся і заволав:
– Гадаю, що злягався з дівочим трупом!
Це змусило присутніх реготати іще гучніше.
Коли його нарешті відпустили, підліток підбіг до Флорентини, а солдати лежали на траві, пили вино та горілку з розграбованих баронових пивниць і жерли хліб із м’ясом із кухні.
За допомогою двох слуг Владек відніс Флорентину на берег річки і зарюмсав, намагаючись змити кров і бруд із неї. Він прикрив її хламидою, узяв на руки і ніжно поцілував у вуста – першу жінку, яку він коли-небудь цілував. Коли сльози густо полилися по його обличчю на тендітне тіло, він відчув, що дівчина зм’якла. Він знову заплакав, коли ніс її мертве тіло назад. Вояки мовчки спостерігали, як підліток прямує до каплички. Він поклав її на траву біля могили барона й узявся рити нову могилу – знову голими руками. Призахідне сонце кинуло на могилу довгу тінь у той час, як брат ховав свою сестру. Він змайстрував маленького хреста з двох паличок і встановив його в головах могили. По тому звалився на землю і миттю заснув, не думаючи, чи ще колись прокинеться.
Анна Каїн осамотніла, поки Вільям навчався у школі Святого Павла, а її родинне коло складалося лише з двох бабусь, які вже неабияк постаріли.
Після того як Анна відсвяткувала свій тридцятий день народження, вона стала помічати, що більше не спілкується із чоловіками. Вона вирішила поновити зв’язки, обірвані після смерті Річарда, з деякими зі своїх давніх друзів. Міллі Престон, хрещена мати Вільяма, яку вона знала все життя, почала запрошувати її на обіди й до театру, завжди знайомлячи з кимось новим, в надії знайти нового партнера для Анни. Вибір Міллі був майже завжди недоречним, й Анна відверто ігнорувала оті сватання, поки одного дня, у січні 1919 року, відразу після того, як Вільям повернувся до школи на зимовий семестр, її запросили на ще одну вечерю на чотирьох. Міллі зізналася, що ніколи раніше не бачила свого нового гостя, Генрі Осборна, але була певна, що той навчався у Гарварді одночасно з її чоловіком Джоном.
– Насправді, – зізналася Міллі по телефону, – Джон нічого про нього не знає, але він милий, окрім того, виглядає зовсім незле.
Коли Анна увійшла до вітальні, Генрі Осборн сидів біля вогню. Він одразу ж схопився, щоб Міллі відрекомендувала їх навзаєм. Маючи шість футів зросту, темні, майже