Перший день у будинку на узбережжі залишився в пам’яті Макса цікавою низкою незвичайних образів. Для початку, щойно пікапи зупинилися навпроти дому й Робін і Філіп заходилися розвантажувати речі, Максимільян Карвер якимось дивом наштовхнувся на старе відро і, перечепившись, упав із висоти та приземлився біля самісінького білого паркана, подолавши в такий спосіб відстань у понад чотири метри. Ця пригода викликала смішки домочадців, у самої жертви на згадку про неї лишився синець, втім, забився батько не надто сильно.
Кремезні перевізники донесли речі до ґанку і, вважаючи свою місію виконаною, зникли, надавши родині честь тягати валізи сходами на другий поверх. Коли Максимільян Карвер урочисто відчинив будинок, застояний запах звітрився крізь двері, наче привид, ув’язнений у цих стінах довгі роки. У приміщенні стояла хмарка куряви, крізь опущені жалюзі пробивалося слабке світло.
– Святий Боже, – прошепотіла Максова мама, подумки підраховуючи, скільки тонн пилу доведеться звідси вимести.
– Справжнісіньке диво, – поквапився пояснити Максимільян Карвер. – Я ж вам казав.
Макс обмінявся з Алісією поглядами, в яких читалася покора. Маленька Ірина зачудовано оглядала інтер’єр дому. Ще ніхто не встиг вимовити й слова, як з рук дівчинки вистрибнув кіт і, голосно нявкаючи, прожогом кинувся сходами нагору.
За мить, наслідуючи його приклад, до їхньої нової оселі увійшов Максимільян Карвер.
Насамперед мати наказала повідчиняти двері й вікна і провітрити дім. Потім родина витратила п’ять годин на те, щоб зробити своє помешкання придатним для життя. З ретельністю добре вимуштруваного військового підрозділу кожен виконував конкретне завдання. Алісія змусила пил тікати зі своїх сховищ, а Макс, ступаючи за сестрою вслід, його прибирав. Тим часом мати розкладала речі й фіксувала в пам’яті всі роботи, що невдовзі слід буде розпочати. Максимільян Карвер зосередив свої зусилля на тому, щоб водогін, електрика й інша домашня машинерія знову запрацювали, прокинувшись від багатолітнього летаргійного сну, коли ними ніхто не користувався, – а це було непросто.
Нарешті родина зібралася на ґанку і, вмостившись на сходинках свого нового житла, дозволила собі заслужений перепочинок, дивлячись, як надвечірньої пори море прибирає золотистого відтінку.
– На сьогодні досить, – зглянувся вкритий із голови до ніг сажею та замащений якимись мастилами Максимільян Карвер.
– Тиждень-другий попрацюємо, і в домі знову можна буде жити, – мовила мати.
– У горішніх кімнатах є павуки, – завважила Алісія. – Дуже великі.
– Павуки? Ого! – вигукнула Ірина. – А на що вони схожі?
– На тебе, – не витримала Алісія.
– Не будемо сваритися, згода? – втрутилася мати і почухала кінчик носа. – Макс їх уб’є.
– Не треба їх убивати, досить упіймати і віднести