Згадавши це ім’я, Джим вишкірилась.
– Він художник. Господи, ти йому сподобаєшся!
Цигарка опинилася в урні, Джим почала знімати білизну, тож я допомогла їй скласти простирадла й інші речі в кошик. Потім з’явилася метушлива та насуплена Боб – маленький білявий пупс, а не дівчина, набагато молодша за Джим: маленькі ніжки в дитячих блакитних черевиках на пласкій підошві, схожі на мишачі лапи, ще й одяг за останнім словом жіночої моди чотирирічної давнини – пастельно-блакитна сукня з довгою нарядною спідницею, яку підтримували шість накрохмалених нижніх спідниць, ушитих в талії; груди стиснуті в загострені мисики. Це, як кажуть мої брати, завжди означає: «Руки геть!»
Вона спізнилася на електричку, схвильовано пояснила Боб, і поряд не було жодного таксі. Джим нахилилася, щоб її поцілувати – ось це поцілунок! Розтулені вуста, язики, муркотіння від задоволення. Це спрацювало – Боб заспокоїлася. Притиснувши кошик з білизною до несумірного стегна, Джим повела Боб коридором, вони завернули за ріг і зникли.
Дивлячись собі під ноги, занурена в роздуми, я помандрувала до своєї квартири. Я знала, що існують лесбіянки, але ще ніколи їх не зустрічала – принаймні не була знайома з ними особисто. Певно, їх багато серед старих дів у будь-якому шпиталі, але вони цього ніяк не виказують, бо це надто небезпечно. Якщо дізнаються, що ти лесбіянка, – кінець кар’єрі! Отже, місіс Дельвекіо-Шварц відмовляє у квартирі на першому поверсі проституткам, але не проти надати притулок двом відвертим лесбіянкам. Робить їй честь!
– Вітаю, люба, – почувся чийсь голос.
Я підстрибнула й поглянула туди, звідки чувся голос, явно жіночий, – на рожево-бузкові мереживні вікна будинку 17-Г. Вікна 17-Г неабияк мене цікавили; їхні рожево-бузкові фіранки та горщики з червоно-рожевими геранями перед кожною видавалися такими милими! Через це № 17-Г скидався схожим на пошарпаний приватний готель. З вікна визирнула молода оголена жінка, яка енергійно розчісувала густе викрашене хною волосся. Її груди, дуже повні й трохи відвислі, жваво гойдалися в такт рухам, верхівка чорного трикутника на її лобку ховалася в геранях.
– Вітаю! – озвалася я.
– Переїжджаєш, так?
– Так.
– Приємно познайомитися! – І вона причинила вікно.
Після побаченого фарбування вже не так мене захоплювало, проте я фарбувала, доки не заболіли руки, а всі стіни й стеля не були вкриті першим шаром фарби. Я проґавила свою недільну гру в теніс з Мерл, Джейн та Денізою, але фарбування має багато спільного з розмахуванням ракеткою, тож, принаймні, спортом я позаймалася. Цікаво, чи біля Крос є тенісні корти? Можливо, але не думаю, що тут багато хто грає в теніс. Ігри тут значно серйозніші.
Надвечір хтось постукав до мене в двері. «Паппі!» – подумала я. А потім зрозуміла, що вона стукає