– Гей, друже, що ти робиш? – нічого не розуміючи, вигукнув Александр.
– Ходи й ти сюди і візьми свою шаблю. Пісок уже мокрий…
– Кажеш, так ми добудемо воду? А якщо її немає?
– Тоді доведеться йти ще кілька днів, поки не натрапимо на інше джерело…
Усі кинулися розкопувати ямку в піску. Нарешті провідник зупинив їх, попередивши, що далі заглиблюватися без його сигналу не слід, бо вода може миттєво зникнути й більше не повернутися. Він мав рацію: щойно наші землекопи досягли твердого, глинистого дна вже чималої ями, як з усіх боків почала повільно просочуватися чиста, прозора й прохолодна вода. І прибувала вона не знизу, як зазвичай у колодязях, а з піщаних стінок кринички.
Подорожні вибралися нагору і нетерпляче з’юрмилися над ямою. Як же нестерпно довго тяглися хвилини, поки дорогоцінна волога заповнила їхню копанку настільки, що вони змогли нарешті напитися досхочу, напоїти коней, наповнити водою всі посудини – і найперше – чималий бурдюк, зроблений із кваґ’ячого шлунка.
– Не хвилюйся, вождю, – усміхаючись, кинув провідник, коли вони втамували першу спрагу. – Завтра вранці яма знов буде повнісінька води… А тепер можна й попоїсти…
Кілька шматочків в’яленого м’яса і двійко засмажених на вугіллі рябчиків стали сьогодні їхньою вечерею, а потім потомлені подорожні, ситі й удоволені, блаженно попростягалися на теплому піску. Скоро їх усіх зморив сон.
Удосвіта французів розбудив страшенно засмучений Зуга. Він мовчки вказав французам на геть спорожніле джерело. Вночі хтось, очевидно, потоптався по глинистому дну кринички, і вода витекла крізь нього геть уся, до останньої краплини.
– Бий його лиха година! – не тямився Александр. – Хто це зробив? Людина чи звір?
– Стривай, здається, одна конячина відв’язалася… – пробурмотів уражений Альбер. – Може, це вона?
На додачу до всіх лих, бурдюк з кваґ’ячого шлунка, який вони вчора по саму зав’язку наповнили живильною вологою, нині лежав на піску, кимось роздертий і так само порожній.
Отже, у них знову майже не залишилося води.
Розділ 8
– Я подамся на розвідку, – рішуче заявив Альбер. – Ви підете слідом: мусимо використати час, поки сонце ще не так пече. Як ти вважаєш, Зуго?
– Іди, вождю. Але будь обережний: ми на землі бушменів, а вони ненавидять білих.
– З якої речі?
– Недавно тут побували торговці людьми.
– Тобто работорговці? – обурено вигукнув Альбер. – А я, наївний, був певний, що з цією гидотою покінчено остаточно!
– Якби ж то… За спирт, тютюн і тканини чорні вожді вчиняють набіги на краалі, викрадають бушменів і продають їх білим людям, – гірко зітхнув чорношкірий провідник.
– Сподіваюся, мене не приймуть за такого работорговця. Дякую за пораду – і до зустрічі. Я візьму коня…
Трохи згодом подорожні рушили за вершником, якого вже сховала густа трава, така висока, що й людини в ній не було видно.
До