Александр покликав провідника.
– Збери увесь цей іржавий мотлох – мушкети, шаблі, ножі й роздай бушменам – нехай у них буде чим оборонити себе і своїх дітей…
Він круто обернувся, відчувши чийсь дотик до плеча. Той самий бушмен, що першим зламав колодки, стояв позаду нього, тримаючи на руках сина, який спокійно спав. Батькове обличчя сяяло вдячністю.
Цього дня в краалі було справжнє свято. Бушмени влаштували бенкет для своїх білих захисників, і французам довелося скуштувати таких страв, про існування яких вони й гадки не мали. На тарілках, майстерно сплетених із трав’яних стебел, їм піднесли великих зелених гусениць «лапанес»; на друге гостей припросили до страви з личинок якоїсь невідомої комахи, вкритих солодкуватим слизом. Відтак пропонувалися в’ялені ящірки і смажена сарана – сухопутні креветки, як їх жартома назвав Альбер. Жозеф відмовився, сказавши, що вони, мовляв, йому в пельку не лізуть, зате одразу розсмакував великі бульби рослини «маркуе», соковитий м’якуш яких аж танув у роті, а також печені «камерос» і «кіамало», що нагадували смаком картоплю, але були солодші.
Нарешті урочисто було внесено останню страву, чарівний апетитний запах якої так приємно лоскотав ніздрі, що Альбер без усяких церемоній підняв накривку – під нею виявилося шість пустельних черепах, запечених просто в панцирах і приправлених ароматними травами.
– Браво! – вигукнув Жозеф.
– І ще жаби! – Александр зазирнув у посудину. – Ось це вже цілком по-французьки… Панове британці, чи не бажаєте скуштувати?
На це проповідник і поліцейський тільки виразно скривилися, заперечливо похитавши головами.
– Варто зазначити, що бушмени готують цю страву набагато краще, ніж мій колишній кухар-китаєць. Той просто смажив жаб’ячі стегенця в киплячій олії, а наші гостинні господарі, схоже, готують їх у печі, де вони умлівають до готовності, – зауважив Александр. – Бачите он той конусоподібний пагорб? Це термітник. Тубільці пробили в ньому дірку при самій основі й викурили звідти термітів. Потім гарненько вичистили всередині, і тепер мають чудову піч, що нею користується все село.
– Жаб вони називають… Ні, мені нізащо не вимовити!..
– По-бушменськи – «матламетло», – докинув слово проповідник.
– Саме так! Дякую вам, ваша превелебносте. Бушмени впевнені, що ці красуні падають з неба, хоча насправді вони перечікують посушливий сезон у нірках, виритих у мулі, на дні пересохлих водойм і калюж.
– Ох і дивна ж країна! – пробурмотів Жозеф, наминаючи тубільне рагу. – А це в них що? Часом не пиво, мосьє Александр?
– Авжеж що пиво, причому із сорґо! – вигукнув Александр.
– І цілком успішно може конкурувати з кращими страсбурзькими й мюнхенськими сортами, – додав Альбер.
Одне слово, бенкет тривав до пізньої ночі й завершився запальними танцями, у яких узяв участь увесь крааль…
Через підлий