Для історії науки було важливо відокремити релігійні ідеї від вивчення природи. Цей процес тривав багато століть і у фізичній науці завершився фактично лише у XVIII столітті, а в біології не завершився навіть і тоді.
Звісно, не йдеться про те, що сучасний науковець від самого початку приймає рішення, що надприродних істот немає. Так має бути на мій погляд, але деякі хороші вчені глибоко релігійні. Радше ідея полягає в тому, щоб подивитися, як далеко можна зайти без припущень про надприродне втручання. Лише так можна творити науку, бо щойно людина звертається до надприродного, вона може пояснити геть усе, але не може перевірити жодне зі своїх пояснень. Ось чому ідеологія «розумного задуму», що просувається сьогодні, не є наукою – це радше зречення науки.
Роздуми Платона були сповнені релігійного. У діалозі «Тімей» він описував, як один із богів помістив планети на їхні орбіти, і, можливо, вважав, що ці планети самі були божественними сутностями. Навіть коли еллінські філософи «звільнилися» від богів, деякі з них описували природу з погляду людських цінностей та емоцій, які загалом цікавили їх більше, ніж неживий світ. Як ми вже бачили, міркуючи про зміни матерії, Анаксімандр говорив про справедливість, а Емпедокл – про незгоду. Платон вважав, що елементи та інші аспекти природи варто вивчати не заради них самих, а тому, що для нього вони втілювали якесь божество, присутнє у світі природи так само, як і в людських відносинах. Його релігійні погляди спиралися на цю думку, як видно з уривка з «Тімея»: «Отже, бог побажав, щоб, наскільки можливо, усе було добрим і нічого злим; тому, коли він взявся за все видиме, бачачи, що воно перебувало не в стані спокою, а у стані неузгодженого й безладного руху, то привів його до ладу з безладу, вважаючи, що перший стан, безумовно, кращий за другий»1.
Сьогодні ми продовжуємо шукати лад у природі, але не вважаємо, що цей лад проростає з людських цінностей. Не всі науковці від того в захваті. Видатний фізик XX століття Ервін Шредінґер виступав за повернення до зразків античності2, коли наука була невідривна від людських цінностей. У тому самому дусі висловився історик Александр Койре – він вважав нинішнє розділення науки й того, що сьогодні ми називаємо філософією, «катастрофічним»3. Натомість я вважаю, що ця туга за глобальним підходом до природи є тим, з чого науковці вже давно виросли. Ми просто не знаходимо в законах природи нічого, що якось відповідає ідеям праведності, справедливості, любові чи незгоди, і не можемо покладатися на філософію як надійний путівник на шляху до наукового пояснення.
Нелегко зрозуміти, якого саме сенсу язичники насправді надавали своїй релігії. Ті греки, що багато подорожували або читали, знали, що в країнах Європи, Азії та Африки поклоняються великому різноманіттю богів та богинь. Деякі з греків намагалися бачити в них ті самі божества під іншими іменами. Наприклад, набожний історик Геродот писав не про те, що корінні єгиптяни поклонялись