учені Мусейону загалом не переймались якимись всеохопними теоріями, що цікавили давніх греків від Фалеса до Арістотеля. Як зауважила Флоріс Коен4, «афінська думка була всебічна, александрійська – часткова». Александрійці зосереджувалися на розумінні конкретних явищ, де можна було досягти реального прогресу. Ці теми охоплювали оптику й гідростатику, а понад усе – астрономію, предмет розгляду другої частини цієї книжки.

      Те, що давні греки Елліністичної доби уникали спроб сформулювати загальну теорію всього, не було їхнім недоліком. Повторюю: необхідною умовою наукового прогресу є розуміння того, які проблеми дозріли для вивчення, а які – ні. Наприклад, провідні фізики на зламі XIX і XX століть, зокрема Гендрік Лоренц та Макс Абрагам, присвятили себе вивченню структури нещодавно відкритого електрона. Це було безнадійно – ніхто не міг досягти прогресу в розумінні природи електрона до винайдення квантової механіки, яке сталося двома десятиліттями пізніше. Розроблення спеціальної теорії відносності Альбертом Ейнштейном стало можливим завдяки його рішенню не перейматися тим, що таке електрони. Натомість він переймався тим, як спостереження чогось (у тому числі електронів) залежать від руху спостерігача. Набагато пізніше Ейнштейн сам звернувся до проблеми уніфікації сил природи й не досягнув жодного прогресу, бо ніхто тоді не знав достатньо про ці сили.

      Іншою важливою відмінністю між науковцями елліністичної та класичної доби є те, що перші були менше, ніж їхні попередники, уражені снобістським поділом науки на знання як таке і знання для практичного використання. Давньогрецькою мовою це звучить як протиставлення понять епістеме та техне, а латиною – scientia та ars. Упродовж усієї історії багато філософів сприймали винахідників подібно до того, як розпорядник розваг Філострат у п’єсі Шекспіра «Сон літньої ночі» описував Пітера Клинця та його акторів: «Все афінські люди, ремісники звичайні, що навикли руками працювать, не головою»[5]. Як фізик, предметами дослідження якого є речі на кшталт елементарних частинок та космології, що не мають негайного практичного застосування, я точно не маю наміру казати щось проти знань заради них самих, але здійснювати наукові дослідження, щоб задовольнити людські потреби, – це чудовий спосіб змусити вченого припинити теоретизувати і придивитися до реальності5.

      Звісно, людство цікавилося технічними покращеннями ще з тих часів, коли перші люди навчилися користуватися вогнем для приготування їжі й виготовляти прості інструменти, вдаряючи каменем по каменю. Але стійкий інтелектуальний снобізм класичної інтелігенції не давав філософам на кшталт Платона та Арістотеля спрямувати свої теорії в бік технічного застосування.

      Хоча в елліністичні часи ця упередженість не зникла, вона стала менш впливовою. Фактично люди, навіть простого походження, могли стати знаменитими як винахідники. Хорошим прикладом є син перукаря Ктезібій