Потиснувши гостеві руку, Броєр відзначив, що долоня холодна, а рукостискання мляве.
– Добрий день, гере професор. Але, гадаю, не такий він уже добрий для мандрівників.
– Так, докторе Броєр, не годиться він для мандрівок. Як і для мого здоров’я, задля якого я до вас і приїхав. Я вже втямив, що в таку погоду не варто вибиратися кудись. Тільки ваша чудова репутація заманила мене взимку на далеку північ.
Перш ніж сісти на стілець, що запропонував Броєр, Ніцше метушливо поставив пухлого потертого портфеля спершу на одному боці сидіння, тоді на другому, очевидно шукаючи для нього якнайдогідніше місце.
Броєр спокійно сидів і розглядав пацієнта, поки той вмощувався. Попри скромну зовнішність, Ніцше справляв сильне враження. Передусім увагу привертали масивна голова й очі – світло-карі, однак насиченої барви, глибоко посаджені під випнутими надбрівними дугами. Як описала Лу Саломе ці очі? Що вони, здається, дивляться у глиб себе самих, немовби пильнують якийсь схований скарб? Так, Броєр міг у цьому пересвідчитися. Блискуче каштанове волосся пацієнта дбайливо причесане. Він чисто поголений, ось тільки лавина довгих вусів спадає до губ і – повз кутики вуст – аж до підборіддя. Ці вуса викликали у Броєра почуття побратимства з вусанями та бороданями. Його по-донкіхотському поривало застерегти професора, щоб той не їв віденських тістечок привселюдно, особливо коли вони покриті цілими горами Schlag’у – збитих вершків, бо інакше доведеться довго вичісувати цю смакоту з вусів.
Несподіванкою став ніжний голос філософа. Голос у його двох книжках був сильний, енергійний і владний, мало не різкий. Знову й знову Броєр натрапляв на невідповідність між Ніцше у плоті і крові й Ніцше в рядках на папері.
Крім як у короткій розмові з Фройдом, Броєр досі не говорив і не думав про ось цю незвичайну консультацію. А тепер він уперше поставив під важкий сумнів те, чи розумно було вплутуватися в цю справу. Лу Саломе, чарівниця, головна змовниця, давно вже відійшла звідси, й на її місці сидить, нічого не підозрюючи, підманутий професор Ніцше. Двоє чоловіків маневрували, щоб зустрітися під фальшивими приводами, які подала жінка; а тепер вона, безсумнівно, снує ще якусь інтригу. Ні, не припало в нього серце до цієї затії.
«Однак пора відкинути ці сумніви, – подумав Броєр. – Чоловік, що погрожував самогубством, відтепер мій пацієнт і я мушу поставитися до нього з належною увагою».
– Як вам випала подорож, професоре Ніцше? Як гадаю, ви тільки що приїхали з Базеля?
– Це був лише перегін перед останньою зупинкою, – відповів Ніцше, скуто сидячи на стільці. – Усе моє життя стало подорожжю, і я вже відчуваю, що моє єдине житло, єдине рідне місце, до якого я завжди повертаюся, – це моя хвороба.
«Він не з любителів провадити світські розмови», – зміркував Броєр і сказав уголос:
– Отже,