Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом

епізодичні фізіологічні розлади.

      Броєр випростався й з підкресленим прусським акцентом виголосив:

      – Це єдиний можливий діагноз, докторе Фройд.

      Фройд почервонів як рак.

      – Не знаю.

      У нього був такий жалюгідний вигляд, що Броєр облишив гру, припинив удавати Нотнаґеля й пом’якшив тон.

      – Еге ж, Зіґу, не знаєш. Ми обговорили це минулого разу. Гемікранія, або ж мігрень. І не соромся, що ти не подумав про неї. Від цієї недуги лікуються вдома. Аспіранти-клініцисти нечасто мають із нею справу, бо ж мало хто лягає в лікарню через мігрень. Без сумніву, в гера Мюллера важкий випадок гемікранії. Є всі класичні симптоми. Ось подивімося. Це переміжні напади однобічного пульсаційного болю голови, – між іншим, часто такий біль буває спадковий, – і супроводжуються вони анорексією[54], нудотою, блюванням і зоровими абераціями – продромальними[55] спалахами світла, навіть геміанопсією[56].

      Вийнявши блокнотика з внутрішньої кишені пальта, Фройд накидав нотатки.

      – Ото пригадую дещо з того, що прочитав про гемікранію, Йозефе. За теорією Дюбуа-Ремона[57], це хвороба судин. Біль спричиняють спазми дрібних мозкових артерій.

      – Дюбуа-Ремон має рацію, що це недуга судин, але ж не в усіх хворих такі спазми. Мені траплявся не один пацієнт, у якого було якраз навпаки – розширення судин. Моллендорф вважає, що причина болю – не спазми, а розтягнення ослаблих кровоносних судин.

      – А як щодо погіршення зору?

      – Ось вони, твої блохи та воші! Це наслідок не мігрені, а чогось іншого. Я не міг сфокусувати офтальмоскоп на сітківці гера Мюллера. Щось перешкоджало. Причина цього – не об’єктив, не катаракта, а сама рогівка. Не знаю, чому вона непрозора, але таке я вже бачив. Мабуть, у хворого набряк рогівки – ось чому зранку погіршується зір. Такий набряк буває найдужчий зразу після пробудження, після того як очі всю ніч були заплющені. А протягом дня він стухає, коли з розплющених очей випаровується рідина.

      – Ну а слабкість?

      – Гер Мюллер трохи анемічний. Може, через шлункові кровотечі, а може, через спосіб харчування. Хворий має такий розлад травлення, що цілими тижнями не годен і дивитися на м’ясо.

      Фройд занотовував почуте.

      – А як щодо прогнозу? Чи в пацієнта та сама хвороба, що вбила його батька?

      – Він поставив мені те саме питання, Зіґу. Їй-бо, мені ніколи не траплявся пацієнт, який так завзято налягав би на незаперечні факти. Він вимусив від мене обіцянку казати правду, а тоді поставив три питання: чи прогресуватиме його хвороба, чи осліпне він і чи помре від цієї хвороби. Чи чував ти про пацієнтів, які ось так розпитують? Я пообіцяв, що відповім йому на нашій завтрашній консультації.