Поставивши ще кілька запитань, Броєр дізнався причину цих ускладнень. Очевидно, передміхурова залоза збільшилася й перекрила сечовивідний канал. Залишилося з’ясувати тільки одну важливу річ: доброякісна чи злоякісна ця пухлина простати. Під час ректальної пальпації доктор не виявив твердих ракових вузликів, натомість намацав губчастий доброякісний наріст.
Почувши, що немає ознак раку, гep Перлрот прояснів тріумфальною усмішкою, схопив Броєрову руку й поцілував її. Але знову спохмурнів, коли Броєр описав, м’яко й заспокійливо, як тільки міг, неприємну особливість лікування: сечівник належало розширювати – вводити в пеніс серію довгих металевих стрижнів різної товщини, тобто зондів. Броєр не провадив таких процедур, тому скерував пацієнта до свого шурина Макса, уролога.
Гер Перлрот пішов собі, коли минула шоста, – час Броєрових виїздів на виклик. Спакувавши всім потрібним великий чорний шкіряний саквояж, доктор одягнув оторочене хутром пальто, надів циліндр і вийшов надвір, де вже чекав кучер Фішманн у парокінному екіпажі.
Поки Броєр обстежував гера Перлрота, фрау Бекер підкликала з найближчого перехрестя Dienstmann’a – червоноокого й червононосого посильного, що носив велику службову бляху, капелюх зі шпичастим наголовком і надто простору, барви хакі шинель із еполетами. Відтак дала йому десять крейцерів, щоб побіг по Фішманна. Заможніший від більшості віденських медиків, Броєр волів винаймати екіпаж на рік, ніж щоразу викликати його за потреби.
Як завжди, він вручив кучерові перелік адрес пацієнтів, що їх треба було відвідати. Броєр виїздив до них двічі на день – вранці, після легкого сніданку, тобто кави та хрустких трикутних кайзерземелів[31], а тоді надвечір, після консультування хворих у кабінеті, як-от сьогодні. Подібно до більшості віденських терапевтів, Броєр скеровував пацієнтів до лікарні лише тоді, коли не було іншої ради. Не тільки тому, що вдома їх краще доглядали, але й тому, що там було безпечніше від заразних хвороб, які часто бушували в державних лікарнях.
Наслідком цього став частий ужиток Броєрового двокінного фіакра – фактично пересувного кабінету, добре спорядженого найсвіжішими медичними журналами та довідниками. Кілька тижнів тому доктор запросив Зіґмунда Фройда – молодого колегу – провести з ним весь робочий день. Напевно, помилився! Молодик мав вибрати медичну спеціалізацію, а цей день міг відлякати його від терапевтичної практики. Таж, згідно з Фройдовими підрахунками, Броєр їздив у фіакрі шість годин!
Нарешті, відвідавши сімох пацієнтів, у тому числі трьох невиліковно хворих, Броєр упорався з усією денною роботою, і Фішманн повернув був до кафе «Ґрінштайдль». Там доктор зазвичай пив каву в товаристві лікарів і науковців, які ось уже п’ятнадцять років щовечора засідали за один і той самий Stammtisc