Ще одна хитрість для доброго запаху – використання яблучного оцту. Додайте столову ложку яблучного оцту до літра води й нанесіть після душу на ділянки тіла, схильні до інфекцій чи запаху. Пітні складки тіла, як-от пахви, пахова ділянка, а також шкіра голови та волосся будуть дуже цьому радіти. Такий саморобний розчин посилює кислотну мантію, пом’якшує запалення шкіри, бореться з інфекціями та дбає про хороший аромат тіла. Компоненти оцту випаровуються самі по собі, тож нема потреби потім його змивати.
Знайти заміну дезодорантам значно важче, особливо якщо організм їх добре переносить. Дезодоранти прикрашають аромат пахви приємнішими запахами та містять пригнічувачів бактерій, тобто антисептики. До складу так званих антиперспірантів уходять сполуки алюмінію, які звужують вивідні шляхи потових залоз. Хоч вони й проявили себе як найефективніші, проте алюміній перебуває під підозрою як потенційна причина деменції та раку грудей. Останнє досі не доведено, і до певної міри ризик, пов’язаний із застосуванням антиперспірантів, можна поставити під сумнів. Адже загалом верхні позиції на шкалі ризиків для здоров’я займають зовсім інші джерела алюмінію. Алюміній – третій за поширеністю метал земної кори. Його можна знайти у воді та овочах, він уходить до складу вакцин, таблеток від болю в шлунку, алюмінієвого посуду та фольги. Ті, хто полюбляє накривати рештки їжі фольгою, перш ніж поставити їх у холодильник, мають бути обережними: якщо алюмінієм покривати кислу чи солону їжу, частина алюмінію відокремлюється, потрапляючи згодом через харчові продукти прямо в тіло.
Неушкоджений бар’єр шкіри втримує алюміній із антиперспіранту від проникнення всередину. Хто взагалі не бажає ризикувати, той мав би або не наносити його на щойно поголену шкіру, або користуватися продуктами без алюмінію, тобто звичайним дезодорантом. Оскільки спреї здатні подразнювати дихальні шляхи, я б радше рекомендувала користуватися роликовими засобами, олівцями або кремами.
Для тих, хто дуже сильно пітніє, антиперспіранти – справжнє рятівне коло. Ботокс, якщо його вколоти у шкіру пахви, теж блокує десь на півроку транспортацію нейромедіатора до потових залоз, тож на цей час уколоте місце справді залишається «сухим». Досить добрих результатів у боротьбі з потовиділенням у пахвах можна досягти накладанням вологих губок, крізь які пропускають слабкий постійний струм (водоструменевий іонний тофорез). Він змінює транспортування іонів до потової залози та сприяє звуженню вивідних шляхів потових залоз. Ще одна опція – хірургічне відсмоктування потових залоз. Оперативне відділення великого нерва симпатика, точніше вживляння кліпси всередину тулуба, пов’язане з великою кількістю побічних ефектів. Хто прагне їх уникнути, той може запитати про спеціальні таблетки від надмірного потовиділення.
Науковці намагаються сьогодні піти новим шляхом. Багато типових терапій (антисептики, засоби дезінфекції