Публіцистика. Оскар Уайльд

дуже обтічними висловлюваннями, так само, як і під час звичайного заворушення під час боротьби в хід іде бруківка. Протягом цього століття в Британії не було жодного поета чи письменника, на якому британська публіка урочисто не присвоювала звання розпусника, причому в нас такі звання роздають за те, за що у Франції приймають до складу Академії літератури, тож, на щастя, в нас нема потреби засновувати схожу установу. Слово «розпуста» в нас вживають за будь-якої нагоди. Проголошення Вордсворта[25] поетом-розпусником було лише питанням часу. Вордсворт таки був поетом. Але коли розпусником назвали письменника Чарльза Кінґслі[26] – це було чимось незбагненним. Адже твори в нього – далеко не найкращого ґатунку. Поза тим, є слово, і його вживають де тільки можна. Митець, звісно, від цього аж ніяк не страждає. Справжній митець – це той, хто цілковито вірить у себе, бо він цілковито є самим собою. Але мені неважко уявити, як якийсь англійський митець створює витвір мистецтва, який одразу ж після його появи публіка – за посередництва їхнього засобу комунікації, відомого як масова преса – визнає зрозумілим і моральним, і в автора твору закрадається небезпідставний сумнів, що при створенні цього витвору він не був самим собою і що цей витвір його взагалі не вартий, а є лише банальною кон’юнктурою або й позбавлений будь-якої художньої цінності.

      Однак я, певно, ображаю публіку, обмежуючи її вокабуляр словами на кшталт «аморальний», «незрозумілий», «екзотичний» чи «шкідливий». У ньому є ще одне слово – слово «нездоровий». Ним послуговуються нечасто. Його значення настільки просте, що публіка боїться його вживання. Та все ж воно інколи використовується і вряди-годи вигулькує на сторінках тиражних газет. Описувати ним витвір мистецтва, ясна річ, абсурдно. Адже «нездоровість» – це стан неспроможності висловлення власних почуттів і думок. Хто справді нездоровий, то це публіка, яка ніколи не може нічого правильно описати. Митцю цей стан невідомий. Він може описати будь-що. Він немов виходить за межі своєї теми й шляхом її зображення створює незрівнянний художній вплив. Назвати митця «нездоровим» тільки тому, що його творчість зображає «нездоровість» – не менше дурніше ніж назвати Шекспіра божевільним за те, що він написав «Короля Ліра».

      У цілому ж, критика лише загартовує британського митця. Його індивідуальність упевненіше заявляє про себе. Він ще більше стає самим собою. Певна річ, критика часто буває досить грубою, досить недоречною й досить образливою. Та хіба є митець, який розраховує на прихильність недалекого розуму чи вишуканий смак – від невігласа? Вульгарність та тупість – це дві яскраві риси нашого сучасного життя. Природно, що це не може не викликати жалю. Та нічого не вдієш. Їх, як і всі природні явища, слід досліджувати. І, заради справедливості, треба додати, що в особистих розмовах журналісти нині завжди вибачаються перед тими, кого вони привселюдно ганять на сторінках своїх газет.

      За