– Я ще не бачила ані корони.
Віко сіпнулося.
Досить.
– Припиніть негайно! – гаркнув він, тупнувши ногою. – Тримайте гонор при собі! Продавайте його разом із любощами! Я не з тих, кому таке подобається! Будете відповідати – матимете гонорар! Суму я визначу сам, вона залежить від цінності почутого від вас! Все! – Нога знову тупнула, тепер сильніше, навіть трошки забилася.
Жінка розправила плечі, випнула груди, витримала гнів гостя на диво спокійно, хіба вираз обличчя невловимо помінявся, тінь презирства змінилася діловим інтересом.
– Коли сварите мене, не забувайте нагадувати, хто я. Курва.
– Ви не даєте про це забути ані на мить… Пані.
Вона зітхнула, що цілком могло означати капітуляцію.
– Запитуйте вже… пане.
Клим перевів подих.
– Отже, ви були подругою Анни, яку вбили тут, на Городоцькій. Газети, які ви старанно читаєте, назвали вашу коліжанку останньою жертвою Різника. Мене цікавить Анна.
– Ми не дружили, – відрубала Пані. – Серед курвів не часто зустрінеш подруг. Клубок гаддя, ось як це зветься.
– Але мені відомо, що між вами склалися приязні стосунки.
– То інша справа. Познайомились у поліції, випадково опинилися на вокзалі в один день і час. Приїхали до Львова на заробітки перед святами.
– З одного міста?
– Я – зі Станіслава, вона – з Чернівців.
– За що вас затримала поліція?
– Не лише нас. Гребли всіх курвів. Не лише правдивих, навіть схожих із вигляду. Вже потім дізналися: котрась підпоїла та пограбувала депутата, і не абиякого, із самого Відня. Мав при собі, крім грошей, важливі папери, презенти дружині. Пішло все, навіть верхній одяг. Оклигав у дранті поруч саме з вокзалом. Ну й почалося.
Ніби правду казала. Клим чув цю історію від Басі, звучала, мов непристойний анекдот.
– То ви опинилися не в той час та не в тому місці.
– Так. Довелося ночувати за ґратами. Але на ранок всіх відпустили. За той час ми познайомилися з Анною ближче. Вирішили поки триматися разом.
– Чому?
Пані по-кролячому пожувала губами.
– Насправді то було моє рішення. Анна виявилася старшою. Я завжди тримаюся тих, хто бував у бувальцях. До того ж я у Львові вперше, Анна знала місцеві порядки.
– Хіба вони якісь особливі?
– У кожному місті є своя морока, – кивнула жінка. – Та вас же не це цікавить.
Кошовий кивнув.
– Гаразд, ближче до справ. Ви попервах наймали одне помешкання на двох, я правильно зрозумів?
– Так. Кожна знала – то є тимчасово, ненадовго. Не дуже зручно: поки одна з клієнтом, інша гуляє. Хіба пан повезе кудись до себе. Сталося, як гадалося. Ми розійшлися, хоч не сварилися.
Далі треба питати обережніше.
– Наскільки відвертою була з вами Анна?
– Яку відвертість пан має на увазі?
– Чи розповідала про своє життя.
– Наші історії, пане, майже однакові. Нема