– Отже, вони агресивні, – пожвавився Ольшанський. – Ловлю вас на слові.
– Даремно, – промовив Кошовий. – Я на власні очі бачив, як подільський божевільний на Житньому ринку в Києві голосно, з нецензурною лайкою, шпетив торговку м’ясом, яка прогнала від себе бездомного обідраного собаку. Мовляв, погана бабця, погана, не годуєш песика, в тебе оно, скіко м’яса, – тут Клим почав тягнути голос, змінивши тон та намагаючись відтворити манеру волоцюги, та потім знову заговорив своїм: – Божевільний злився на жінку, але не збирався на неї нападати. Навпаки, коли бабі то набридло, вона тупнула ногою, відганяючи крикуна, мов цуцика, і він відбіг налякано, хоч далі огризався на неї, – він перевів подих. – Жалість у таких людей з’являється з подібних, не очевидних, навіть десь позбавлених раціо причин. Зараз повертаюся до нашого Луки.
– Досі не можу зрозуміти ходу ваших думок, пане Кошовий, – зауважив Віхура, після того знову не стримавши чиху.
– На здоров’я, – побажав Клим. – І пояснюю. Прикидаючи причини, які могли б підштовхнути хлопця до самогубства, не варто брати в розрахунок різні там докори сумління. Луці нема в чому собі докоряти. Вражений недугом розум дозволяє йому сприймати світ та себе в ньому винятково у веселкових кольорах. Він тоді не зрозумів, що заарештований. Але відчай – цілком може бути. Варто переконати молодого Різника в тому, що це він заподіяв шкоду одній дівчині, не кажучи про інших, хлопець переживе сильну душевну травму. Він же добрий, розумієте? Саме таким себе уявляє. Аж раптом ви називаєте його вбивцею. Не сумнівайтеся, пане Ольшанський. Кілька серйозних потрясінь – і він цілком здатен розбити собі голову об муровану стіну. Не бажаючи звести рахунки з життям, не через муки совісті. Лукан каратиме себе за те, що, як його переконають, він накоїв. Тож тримаючи його за ґратами, ви піддаєте життя Різника ризику.
Ольшанський пирхнув:
– По-вашому, пане адвокате, всіх злочинців слід повипускати з тюрем, аби лиш вони не заподіяли собі шкоди?
– Не пересмикуйте, – відрізав Клим. – Ми говоримо не про вбивцю, а про дорослого сильного парубка. Який в силу причин, котрі чоловікам навряд чи треба пояснювати, вештався Городоцькою та шукав нагоди позирити на розпусних дівок. Вони ж навіть узимку вдягнені досить відверто. Лукан та особи, подібні до нього, відчувають то гостріше за нас. Високий зріст дозволяв йому піддивлятися у вікна нижніх поверхів, які мешканки покоїв вважали запнутими. Про це маю докладне пояснення доктора Альберта Мазура, асистента професора Зенона Ліщинського.
– Лікар сам це бачив? – скептично запитав Ольшанський.
– Лукан щиро, докладно, без задньої думки хвалився йому цим, – відповів Кошовий. – Доктор вважав таку поведінку згубною для хлопця, тож час від часу давав йому ліки, що мали би притлумлювати бажання. Кожне відвідання Мазур фіксував у своєму журналі. Якщо порівняти дати скоєння перших трьох убивств на Городоцькій і дні, навіть час, коли Різник відвідував