– Поліція її обстежила. Там лишилися речі нещасного пана Геника. І якщо їх ніхто не затребує, закон дозволяє мені за деякий час або взяти їх собі, або – продати, але наперед усе одно забрати собі, – охоче пояснив домовласник. – Є ще різні поліцейські процедури. Та, думаю, це вже другорядне, як не третьорядне.
– Хто може претендувати на майно небіжчика, пане Зінгере? – У цьому невинному питанні Клим відчув ледь помітний підступ.
– Наскільки мені відомо – ніхто, – спокійно відповів той. – Пан адвокат квартирував у мене три останніх роки. Нічого не чув про його родину й тих, хто міг би стати прямими спадкоємцями. Знаєте, цінних речей у нещасного не аж так багато. Одягався добре, обшивався у кращих кравців, стежив за модою. Публічна особа, мусив мати пристойний поважний вигляд. Та, крім одягу та кількох пар взуття, не знаю, що йому належало. Друкарська машинка хіба… Бачив ще в нього прекрасний золотий годинник, справжній швейцарський брегет. Раніше хвалився «адріатикою», теж непогана швейцарська майстерня. Але менше року тому пан Геник змінив марку. І, перепрошую шановне панство, таки мав справжню річ! Жаль, що зникла…
Клима ніби щось підштовхнуло зсередини.
– Золотий годинник зник? З квартири?
– Чому вас це так схвилювало, шановний? – підозріло прищурився домовласник.
– Пан Сойка цінував дорогі й точні годинники, – пояснив Кошовий. – За той час, що ми не бачились, він звичок не поміняв. Але коли всі бігали за поліцією, я оглянув квартиру. Був присутній при обшуку, та ви теж були там, пане Зінгере. Годинника, про який ви згадуєте, не знайшли ані в кишені покійного, ані в шухляді, ані на столику біля ліжка в спальні.
– Пана адвоката вбили й пограбували. Поліція вже поставила мене до відома. І я найближчим часом пожертвую грошей «Леві Ізраель», благо, синагога на нашій вулиці. Не хотілося б мати сумнівну репутацію домовласника, в якого пожильці накладають на себе руки, чинячи гріх самогубства.
– Ось ви самі й підійшли до головного! – Шацький знову потер долоні. – Забудьте про «брегет», його все одно нема. Костюми та інші дрібниці разом із валізами вам справді вдасться зіпхнути комусь із вигодою для себе. Пане Веславе, ми ж із вами давно знайомі: без вигоди для себе ви не робите нічого, і то дуже мудро, інакше це проти заповідей Божих. Жидам Господь наш заповів дбати насамперед про власну вигоду. Лише так усі довкола нас житимуть добре й не зазіхатимуть на наш спокій. Маємо вигоди – можемо ними щедро ділитися. Поки так є, ніхто з розумних людей наш народ не скубтиме, бо чужі ми на світі цьому, всюди гості, пане Веславе…
– Годі вже квоктати, пане Шацький! – Домовласник почав дратуватися, і Клим його чудово розумів: сам не далі як кілька годин тому дозволив собі зірватися, коли Йозефове базікання почало ятрити самий мозок. – Що за манера у вас починати справи здалеку! Натякали на вигідну пропозицію, так кажіть уже, я готовий