(33) Я, втім, думаю, що відповідати треба по-іншому: буря не робить гіршим ні мистецтво керманича, ні застосування цього мистецтва на ділі. Керманич обіцяє тобі не щастя, а корисну роботу й уміння правити кораблем, – воно ж тим помітніше, чим більші йому ставить перепони яка-небудь випадкова сила. Хто міг сказати: «Нептуне, інакше як на вірному шляху ти цей корабель…», – той вартий свого мистецтва; буря ж заважає не справі керманича, а успіху.
(34) «Як же так, значить, керманичу не шкодить те, що не дає йому дійти до гавані, робить марними його зусилля і або несе його, або тримає і обеззброює?» – Шкодить, але не як керманичу, а як морському мандрівникові. Мистецтву керманича негода не тільки не шкодить, але й допомагає бути поміченим: в затишшя, як говориться, всякий може бути керманичем. Перепони вона створює судну, а не тому, хто ним править в ролі керманича.
(35) Бо у керманича їх дві: одна – спільна з усіма, хто сів на цей корабель, де він і сам – один з мандрівників; друга – особлива, оскільки він керманич. Буря шкодить йому як мандрівникові, а не як керманичу.
(36) І ще: мистецтво керманича – чуже надбання, воно належить тим, кого він везе, як мистецтво лікаря тим, кого він лікує. Мудрість же є загальна приналежність – і тих, серед кого мудрець живе, і його власна. Тому можна нашкодити керманичу, чий труд, що його він віддає іншим, буря зводить нанівець, (37) і не можна нашкодити мудрецеві: тут безсилі і бідність, і страждання, і решта життєвих негараздів. Бо його справа зводиться нанівець тільки в тому, що стосується інших. Сам він завжди діяльний, і з найбільшою віддачею тоді, коли фортуна йому в супротив: тоді-то він і робить діло самої мудрості, яка, як ми сказали, і спільним надбанням, і його власним.
(38) Та й тоді, коли його пригнічує яка-небудь необхідність, вона не заважає йому приносити користь людям. Бідність заважає йому показати, як треба керувати державою, – і він показує, як треба справлятися з бідністю. Нічого немає в його житті, що не служило б справі мудрості. Жодна участь, жодні обставини не відбирають у мудрого можливості діяти: бо його діло – подолати те, що заважає всякій справі. Йому до снаги подолати і удачі, і біди: над одними він владний, інші перемагає.
(39) Повторюю, він так себе загартував, що знаходить свою доброчинність і в щасті, і в нещасті, так як дивитись буде лише на неї саму, а не на те, що дає привід її виказати. Йому не заважають ні бідність, ні біль, ні все інше, що відлякує невігласів і примушує їх утікати. Тобі здається, біди пригнічують його? Ні, служать йому!
(40) Фідій умів ліпити не тільки з слонової кості; ліпив він і в бронзі, а дали б йому мармур чи інший камінь, дешевший, –