(6) Якщо ти припустиш у мудреця пристрасті, розум з ними не зрівняється, і його змиє наче потоком; особливо ж якщо ти залишиш мудрому не одну пристрасть, щоб він з нею боровся, а всі їх. Цілим натовпом пристрасті, нехай і помірні, сильніші, ніж одна, навіть і шалена.
(7) Людина жадібна до грошей, але не занадто, честолюбна, але помірно, гнівлива, але відхідлива, непостійна, але не кидається туди-сюди, похітлива, але не до запаморочення. Ні, краще тому, ким одна пристрасть володіє цілком, ніж такому, хто одержимий всіма потроху.
(8) І потім, не так важливо, наскільки пристрасть сильна: вона, якою б не була, підкорятися не уміє і напучуванню не піддається. Як не слухається доказів жодна тварина, ні дика, ні домашня і лагідна (сама їхня природа глуха до умовлянь), так не слухаються, не дослухаються до них пристрасті, якими б не були вони нікчемними. Тигри і леви ніколи не позбудуться люті, хоч інколи їх приборкують; та коли менше всього чекаєш, приборкана кровожерність прокидається, так і вади не приручаються по-справжньому.
(9) Далі, якщо розум в чому й допомагає, так тільки в тому, що не дає пристрасті виникнути; а коли вона виникає наперекір йому, вона наперекір йому і укоріниться, бо легше не допустити її народження, ніж витримати її натиск.
Отож «помірність» ця обманна і марна, і думати про неї треба так само, як про заклики не дуже сильно божеволіти, не дуже сильно хворіти. (10) Управляти можна тільки доброчинністю, а не душевними недугами – їх легше викорінити, ніж приборкати. Чи є сумнів у тому, що застарілі і стійкі вади людського духу, які ми називаємо хворобами: скупість, жорстокість, розпутство, невірність обов’язку не можна стримати? Отже, не можна стримати і пристрасті, від яких прямий шлях до вад.
(11) Далі, якщо ти даси хоч трохи волs скорботі, страху, жадібності та іншим дурним пориванням, вони вийдуть з-під твоєї влади. Чому? Та тому що предмети, які їх збуджують, поза нами. Вони і ростуть залежно від того, великими чи малими є причини, що їх викликають. Тим сильнішим буде страх, чим виявиться більшим чи ближчим те, що лякає; тим гострішим буде бажання, чим багатшою буде нагорода, надія на яку його розпалює.
(12) Якщо ж нам не підвладне існування в душі пристрастей, то сила їхня – й поготів: якщо ти даси їм виникнути, вони будуть рости разом зі своїми причинами і якими тільки зможуть стати, такими і будуть. Додай і те, що вони, як би не були знищені, завжди набирають силу: бо все, що нам на погибель, не має міри. Хвороба легка спочатку, коли підкрадається, а потім хворе тіло гине і від найменшого напливу жару.
(13) Хто настільки безумний, щоб повірити, буцімто в нашій владі відхід тих речей, чиє начало нам не підвладне? Звідки мені взяти сили покінчити з тим, щ я не в змозі був не допустити? Між тим перегородити доступ легше, ніж задушити, допустивши.
(14) А деякі говорять про таку відмінність: «Якщо людина стримана і розумна, то дух її за своїм звичним станом і властивостями спокійний, але