(2) Не можна тільки писати чи тільки читати: одне з цих занять пригнічує і відбирає сили (я маю на увазі перо), друге розсіює і розслабляє. Треба в свою чергу переходити від одного до другого і одне другим міряти, щоб зібране за читанням наше перо перетворювало в щось суттєве.
(3) Ми, так би мовити, повинні наслідувати бджіл, які подорожують у пошуках медоносних квітів, а потім складають принесене в стільники, де воно і перетворюється на мед, і, як сказано у нашого Вергілія,
збирають текучий
Мед і стільники свої наповнюють солодким нектаром
(4) Про бджіл точно не відомо, чи то сік, який вони вибирають з квітів, є готовий мед, чи то вони надають зібраному солодкість якимись домішками і властивістю свого дихання. Дехто вважає, що їхнє уміння – не робити мед, а збирати його, і кажуть, що у індусів мед знаходять в листі тростини, де він народжується або як роса, завдяки тамтешньому клімату, або як солодкий і густий сік самої тростини, і що в наших травах є та ж сила, тільки не така явна і примітна, а народжені для цього живі істоти вишукують і накопичують такий сік. Інші думають, що зібране бджолами з найніжніших трав і квітів перетворюється на нову речовину завдяки особливим приправам і змішуванню, не без якогось, так би мовити, бродила, яке і зливає різне воєдино.
(5) Але, щоб мені не відволікатися від нашого предмету, скажу, що і ми повинні наслідувати бджіл: вичитане з різних книг розділяти, тому що окремо все зберігається краще, а потім, з усім старанням і усіма здатностями розуму, злити різні проби і досягти єдиного смаку, так що, навіть якщо буде видно, звідки щось взяте, воно має виглядати іншим, ніж там, звідки було взяте. Бо те ж саме в нашому тілі робить без нашого старання сама природа. (6) З’їдена страва лише обтяжує шлунок, доки залишається, якою була, і плаває в ньому твердими шматками; тільки коли змінюється, перетворюється вона на силу і в кров. Нехай те ж саме буде і з усім, що живить наш розум: не можна, щоб почерпнуте залишалось недоторканим і тому чужим.
(7) Його треба перетравити, інакше це буде страва для пам’яті, а не для розуму. Будемо відданими тому, з чим згодні, засвоїмо його так, щоб з множини виникло одне, як з окремих чисел виходить одне, коли меншу розрізнену кількість обійме один підрахунок. Те ж саме нехай зробить і наша душа: все, що помогло їй, нехай вона приховає і показує лиш те, чого сама досягла в результаті.
(8) А якщо і з’явиться в тебе схожість з ким-небудь, кого захоплення підняло в твоїх очах, я хочу, щоб ти наслідував його, як син, а не як портрет: бо портрет мертвий. «Що ж, не можна буде зрозуміти, чиї промови ти наслідуєш, чиї докази, чи думки?» – Я думаю, інколи і не зрозумієш цього – тоді, коли великий розум надає свій чекан всьому, що побажав взяти від будь-якого зразка, і приведе все до одного. (9) Хіба ти не бачив, як багато голосів у хорі? І всі вони зливаються в єдиний звук. Є в хорі голоси високі, є низькі, є середні, супроводжують їх флейти, – але окремі голоси приховані, явно чути голос всіх.
(10) Я говорю про хор, який був відомий старим філософам. Під час наших змагань більше співаків, ніж колись бувало глядачів у театрі; всі проходи заповнені рядами співаючих, лави оточені трубачами, з підмостків звучать флейти і органи всіх родів, і з різноголосся виникає злагодженість. Те ж саме хочу я бачити і в нашій душі: нехай вона вмістить багато мистецтв, багато настанов, багато прикладів з різних століть, але нехай все це буде узгодженим.
(11) Ти запитаєш, як цього можна досягти? – Постійною увагою, – не вчиняючи нічого інакше, як за порадою розуму. Якщо ти захочеш його послухатися, він тобі скаже: «Негайно облиш все, за чим гоняться; облиш багатства – вони або небезпечні для власника, або обтяжливі. Облиш насолоди, і тілесні, і духовні, – вони зніжують і розслабляють. Облиш пошук почестей – це річ спесива, пуста і непостійна, їй немає кінця, вона завжди в тривозі, чи не видно кого попереду, чи немає кого за плечима, завжди мучиться заздрістю, і при тому подвійною. Бачиш, яка нещасна людина, якщо навіть той, кому заздрять, заздрить теж.
(12) Чи бачиш ти ці будинки вельмож, ці пороги, біля яких шумно сваряться ті, що прийшли на поклон? Ти натерпишся образ, щоб увійти, а ще більше – коли увійдеш. Іди повз сходи багатіїв і піднесених насипами перехожих: там ти будеш стояти не тільки над кручею, а й на слизькому місці. Краще спрямуй крок сюди, до мудрості: прагни до її спокою, до її достатку!
(13) У справах людських до всього, що на перший погляд підноситься тільки над зовсім вже низьким, ведуть круті і важкі підступи. Нерівною дорогою здираються до вершини почестей. А якщо ти побажаєш зійти на цю висоту, до якої не піднятися фортуні, ти побачиш все, що шанується як найвище, біля своїх ніг, хоч підйом твій буде пологим.
Бувай здоровий.
Лист LXXXV
Сенека вітає Луцилія!
(1) Я тебе щадив і до цього часу задовольнявся малим: пропускаючи все заплутане, давав тобі тільки спробувати докази, які наші подають у підтвердження того, що однієї доброчинності досить, щоб зробити життя вповні щасливим. А тепер ти велиш мені викласти