– Здається, цей зелений Псіхопомпос водитиме нас до ранку, – знов закипів Пріск. – Якась гра в тіні!
– Зараз, – вперше озвався до гостей ясний і приємний голос каміла.
– Прошу, – відімкнув він двері без клямки і без жодних ознак замка.
Цезарева варта опинилась у невеличкій кімнатці, цілком порожній, без вікон і немов і без дверей.
Однак каміл ураз знайшов замок і вже стояв у малесеньких дверцятах, що відсунулись у стіну.
– Звольте ласкаво зачекати, – озвався ввічливо і швидко засунув двері.
Всі троє переглянулись.
– Увійшли, – промимрив перший Пріск. – А як відсіль?
– Тією самою дорогою, – сухо відказав Татіан приниженим голосом. – Особливо, коли вмітимем мовчати, бо, – додав пошепки, – у стінах є… – і показав собі на вухо.
– Мовчимо слухняно, легате, – голосно по-військовому відповів Антістос.
Але в цій хвилині скрипнули двері в третій стіні, і в них стояв ввічливий каміл, підтримуючи рукою заслону над дверима, що були всього на один крок навпроти.
– Святий пророк готовий прийняти августіанів, – і запросив рукою.
І в цю ж мить десь зник.
Вояки стояли в робітні старшого жерця.
Низька мосяжна лампа у формі вази освітлювала широкий стіл. На ньому купками лежали сувої, таблички для писання, писальні й інші приладдя та стояли різнобарвні маленькі мисочки.
Жрець Діодор підвівся й поблагословив прихожих. Вони низько вклонились.
– Даруй, найдостойніший, що ми змушені турбувати тебе в цю пізню годину. Даруй і за несправну поведінку в незнайомому нам довкіллі, – рівно, немов відрубуючи слова, проказав Татіан. – Але є наказ.
Він дав знак Антістосові. Той ввічливо показав свій перстень.
– Слухаю, – нагнув голову пророк.
– Можемо говорити все? Ніхто нас не чує? – спитав Татіан.
– Крім богів. Сідайте, – запросив він, вказуючи на оздоблені слоновою кістю ебенові стільці з гаптованими золотом подушками.
– Слухаю, – повторив ще, сідаючи при столі.
Татіан відкинув каракалу. Його супутники зробили те саме. Зброя преторіанців заблищала на Татіанові й Антістосові. Жрець спокійно вдивлявся в гостей.
– Маємо наказ попередити тебе, найдостойніший, що нинішні відвідини цезаря мусять відбутись у повній таємниці. Він має важливі причини не бажати, щоб про це потім десь була мова.
– З храму не виходить те, що не має вийти.
Пріск і Антістос виразно переглянулись.
Татіан говорив далі:
– Це ми знаємо. Однак бажано, щоб і в самій святині ніхто не виходив назустріч цезареві. Просимо, щоб по коридорах чи залах, якими має пройти август, не зустрів його жоден. Ми прийшли сюди перші й вийдемо зі святині останні. Такий є наказ.
– Зараз дам розпорядження, – промовив пророк і шукав очима по столі.
– Вибач, найдостойніший. Це ще не все. Мусимо разом