– Закінчуйте! За хвилину хай сенатор увійде.
Справді, за хвилину стрижійка закінчила свою творчість і вийшла з покою.
Двоє дівчат поставили перед августою фотель і зникли вслід за стрижійкою та іншими служницями.
Татіан ще на порозі глибоко вклонився. Нечутно підійшов до августи, щоб поцілувати край поли її одежі, і з задоволенням впевнився, що на цей раз йому не доведеться пестити Аматуса.
– Сідай, Татіане, – вказала Сабіна на крісло біля себе. – Радо слухатиму, якщо ти приніс добрі новини.
– Тільки добрі, – бадьоро, але тихим голосом відповів патрицій. – Пророцтво відбулося якнайліпше, сподівання божеської августи сповнились. Все сталось, як ти бажала.
– Радію, – роз’яснилось ще більше бліде обличчя Сабіни. – Але цікаво знати, що саме напророковано? Знаєш подробиці?
– Дещо знаю. Не турбував би зайво тебе. Пророковано різне… між іншим, цезареву владу Антіноєві.
Сабіна потемніла, але в очах сенатора блиснув невловимий усміх. Татіан починав мистецьку гру, в успіху якої був певний. Бо ж Сабіна не мала для нього жодної загадковості, він міг одним реченням викликати в неї бажаний настрій.
– Так, августо. Але це зовсім не зле. Бо славний цезар був задоволений.
Сабіна потемніла ще дужче. А коли вона простягла руку, щоб взяти флакончик із заспокоюючою сіллю, Татіан потяг за другу віжку:
– Тільки Антіноя таке пророцтво навряд чи втішить. І пророк обіцяв йому трон, але тільки колись. По цезареві, що має заступити Адріана.
Помітивши, що Сабіна затримала рух і не понюхала солі, додав:
– А влада першого Адріанового наступника буде закурена вогнем війни.
Августа нюхнула солі.
– Але той цезар буде рішучий муж і тим не журитиметься.
Сабіна знов вияснилася.
Як кожен, хто ворожить, вона вкладала власний – бажаний їй, – зміст у слова ворожбита. І цілком ясно бачила у сказаному образ свого кандидата – Люція Вера.
Татіан бачив її думки й продовжував:
– Панування Адріанового наступника, казав пророк, буде несприятливим для розквіту мистецтва й філософії.
Сабіна задоволено мотнула головою, бо обіцяне мало знищити саме те, за чим найдужче побивався Адріан.
– Але війна приведе до внутрішніх розрухів і прикростей, тому історія зробить це панування темною плямою, на якій ореол слідуючого цезаря, тобто Антіноя, засяє тихою, ясною зорею. І народи Римської імперії благословлятимуть його як Олімпійця.
Августа раз за разом двічі понюхала солі й зблідла.
– Та це буде аж тоді, коли гіацинтові кучері божеського Антіноя побіліють, як вершина Гімета під снігом, – може, за двадцять, а може, й за сорок літ.
– Хто пророкував? – запитала заспокоєна Сабіна.
– Діодор, найславніший пророк із Серапеума, – спокійно відповів Татіан.
– Невже ж тобі пощастило притягти його на наш бік?