Він не розумів, де перебуває, але чітко розумів, що робить: займається коханням зі своєю дружиною. Її звуть Карина. Вони одружені багато років…
Чому в спальні так жарко? Проклятий кондиціонер знову не працює? Адже щойно вони були під душем. Із нею, з Кариною. Чи не з нею?
Стривай… Марина-Селіна-як-її-там… Що за нісенітниця? Родим-ка під лопаткою, дихання пахне м’ятною пастилкою – вона встигла кинути цукерку під язик, коли йшла до нього під душ.
Він продовжував рухатися. Ноги дружини обвилися навколо його поясниці, руки вона закинула за голову і вхопилася за коване узголів’я ліжка, що подриґувало від їхнього любовного танцю.
Нісенітниця! Нісенітниця! Нісенітниця! Який душ? Яка дівчина? Він просто не пам’ятає, як вони з дружиною почали кохати одне одного. Був сон…
Сон.
Вони прилетіли на Арубу. Ось чому так спекотно, але кондиціонер працював, коли вони з дружиною лягали спати. Він зламався вже потім. А Карина… Напевне, Карина притулилася до нього уві сні, він відчув її близько і все сталося само собою. Таке вже бувало…
Ні, не бувало. Їм траплялося засинати після кохання, так і не роз’єднавшись, але так – ніколи.
Давидов мав би завмерти, щоб спробувати пригадати, як усе сталось, але тіло його продовжувало діяти, і це було чудово! Геть дурні думки! Це був сон. Просто сон. Дурний образ, щось типу літакової феї. Гра вічно ерегованої письменницької уяви. Якби вони з Кариною не були такими втомленими вчора, якби перед сном вони відзначилися на новому місці… Ніякої Марини-Селіни і близько не примарилося б. Адже так?
За роки подружнього життя йому ніколи не снились інші жінки. Це в дитячо-юнацьких снах до Давидова раз у раз приходили різні діви й дами, так на те й існує солодка млість пубертатного періоду. Але давно, дуже давно, навіть після досить довгої розлуки з дружиною до нього якщо й приходили еротичні сни, то снилася йому Карина. В цьому не було нічого дивного, і за подружньою вірністю Давидових не крилися жахливі клятви чи страх перед огидними сценами ревнощів. Ні ревнощі, ні клятви ніколи й нікого не зробили зразковим подружжям. Можливо, справа була в хімії тіл. Чи у фізіології. Чи ще у чомусь іншому – хто міг це знати напевне? Вони підходили одне одному, як ключ до замка, коли вживати банальне до неможливості, але перевірене віками порівняння. Заяложені порівняння найчастіше бувають убивчо точними – це знає кожен, хто у своєму житті написав хоча б абзац. Давидови навіть не намагалися розібратись у суті взаємного потягу, яке відчували одне до одного з першої хвилини знайомства, а без витівок, із задоволенням користувалися його плодами. Їм подобалося займатися коханням, і багато проблем, які неминуче виникають у подружжя і в перші роки шлюбу, і (ніде правди діти) в наступні, вони вважали за краще розв’язувати саме в постільних битвах, а не кидаючись посудом. Можливо, це було нерозумно, але допомагало.
Так, йому снилась якась дівчина. Ну то й що? Він узагалі був іншою людиною в тому світі. Як його називають? Паралель? Ця дівчинка з гострими лопатками назвала його Кір. Кір – це Кирило. Боже мій,