Давидов відчув, як ліжко ледь помітно гойдається під ними. Крізь дрімоту пульсувала потилиця і кололо в лівій скроні. Протяг, який з’явився бозна-звідки, холодив стегно.
«Проклятий кондиціонер, – подумав Кирило. – Треба буде викликати механіка! Це ж абсурд – платити за будинок такі божевільні…»
Роздiл 2
Світ Паралель-1.
Жовтень
…гроші й мати несправний кондиціонер. То від спеки помираєш, то вкриваєшся інеєм. Тільки ж минулого тижня відремонтували кліматичний блок!»
Кір перевернувся на спину, знехотя розплющив очі й уперся поглядом у низьку стелю своєї студії.
З боку щільно запнутого шторами вікна віяло теплом. З решіток кондиціонера, просто на Кирилів бік, випливав струмочок крижаного повітря.
Кір, мружачись спросоння, намацав на тумбочці біля полиці телефон і перевірив температуру на вулиці.
Плюс 42. Непогано для пів на восьму вечора. Втім, це ще не межа – жовтень означає, що літо поки що не скінчилося. Це в лютому вище +40 за Цельсієм температура не підніметься, а сьогодні, у звичайний жовтневий полудень, термометри зашкалювало за п’ятдесят. Усього сорок два на заході сонця – значить, уночі можна буде дихати нормально, не перебігаючи від кондиціонера до кондиціонера галопом і не хапаючи повітря ротом, як викинута на берег риба.
Нічого не вдієш, доведеться підніматися – через півтори години треба бути в Конторі. Він обіцяв зустрітися з групою новачків перед джамп-тестом, а потім… Потім отримають чергові дані по Пара-лелі-2 – сьогодні розрахунковий час із 23 до 23:45, і, можливо, доведеться стрибати самому. Скільки він уже не стрибав? Тижня півтора? Більше?
Кирило Давидов потягнувся так, що хруснули суглоби, і, здійснивши грубе насильство над собою, встав із ліжка.
Він відсмикнув металізовану штору, впускаючи в студію сутінки. Датчики, вловивши потік фотонів, відразу ж спрацювали, затемнюючи шибки і знижуючи рівень освітленості й сонячну радіацію до прийнятного рівня.
За склом балконних дверей, на вузькому карнизі, покликаному, на думку проектантів, виконувати роль балкона, яким, щоправда, ніхто й ніколи при доброму розумі не користувався, лежав мертвий голуб, який невідь-звідки взявся.
Кирило сів навпочіпки, розглядаючи скуйовдженого нерухомого птаха. Він давно не бачив пернатих у місті, в усякому разі – в цій Паралелі. У цьому місті давно не було ні живих птахів, ні живих рослин.
Пластикові термостійкі дерева були – пальми з величезними кронами, що дають вулицям тінь. Під ними можна було сховатися, перебігаючи із сан-кара в приміщення й назад. Це хоч якось зменшувало дозу радіації, що її безжально виливало сонце на Сіті. Нинішній Пан Мер «насаджував» їх цілими алеями. Над розпеченими тротуарами шугали механічні птиці – камери стеження, замасковані під пернатих. Пан Мер усерйоз вважав, що ці шпигуни