Покоління Z на роботі. Дэвид Стиллман

не може говорити від імені всього покоління Z, але є щось привабливе в прагненні стати одним із перших, хто зверне на нього увагу. Від початку проведення базових досліджень до опанування мистецтва виголошувати промови й удосконалення навичок письма (я – король уривчастих речень без знаків пунктуації) я швидко усвідомив, що бути голосом свого покоління означає багато працювати. А ще були спорт, домашні завдання та підготовка до іспитів. Тож я швидко відчув, що тягну забагато. Та я дійсно мав потребу говорити про покоління Z і не міг покинути думати про це. Тому після десяти років змагань зі сноубордингу я вирішив відмовитися від спорту. Це рішення далося досить складно, хоча іноді мені й здавалося, що я втрачаю час на гірських схилах.

      Кілька слів про співпрацю з батьком. Ми сперечаємося з багатьох питань. Безліч непорозумінь виникає саме через різницю поколінь. Так круто на власні очі бачити, як над прірвою між поколінням Z і поколінням X з’являється місток, і так боляче спостерігати, коли розрив, здається, тільки збільшується. Якщо такі суперечки можуть виникати між батьком і сином удома, я можу лише уявити, що відбуватиметься на роботі. Саме такими історіями ми намагаємося поділитися в книжці… І, звичайно, матеріалами досліджень.

      Кілька слів про дослідження. Мене потішило, що після оприлюднення результатів мої однолітки побажали приєднатися до мене, аби пересвідчитися, що компанії та їхні керівники знають: ми – інші. Я відчував, що започаткував рух, хоча й зовсім незначний. Я знав – ми щось затіваємо.

      Коли ми з батьком почали виступати й оприлюднювати дані досліджень компаніям, мені завжди найбільше подобалася та частина, де лунали запитання і відповіді. Я усвідомив, що ми дійсно розбурхуємо керівників, змушуючи їх знайомитися з новим поколінням. Мені приносило задоволення бачити стількох зацікавлених людей. Зважаючи на те що на час завершення виступу в залі лишалося ще чимало піднятих рук, я знав: керівники мають багато запитань. Це надихнуло мене на власне дослідження. Я хотів попросити директорів поставити одне запитання про покоління Z, на яке вони б хотіли отримати відповідь саме від його представників. Батько сказав, якщо я отримаю фінансування, то ми могли б співпрацювати з Інститутом корпоративної продуктивності для проведення аналізу. Оскільки тато дав мені зелене світло, я залучив до цього кількох селебріті.

      Я ставив за мету отримати 25 запитань, а зрештою отримав 44, зокрема від Марка Кубана, Аріанни Хаффінгтон та Опри! Далі в книжці ви побачите їхні запитання та результати дослідження. Хоча більшість із тих, до кого я звертався, відповіли мені, я все ж відчував певний опір. Як сказав батько, існує притаманна міленіалам утома, що не грає на користь моєму поколінню. Ми ще не встигли з’явитися на робочих місцях, а дехто вже завершив із нами взаємини? Це не просто несправедливо. Це ще й не дуже розумно. Нас – 72 мільйони. Ігнорувати покоління Z – усе одно, що вдавати, ніби не існує Німеччини з усім її населенням. За даними журналу Fast Company, до 2020 року представники