Послухався дід, дістав з горища рушницю, почистив її, набив дробом і пішов на свою смужку.
Приходить, дивиться – знову журавель у просі. Розізлився дід, прицілився і хотів стріляти.
А журавель підняв голову і каже людським голосом:
– Почекай, діду! Що це ти хочеш робити?
– Буду в тебе стріляти! – каже дід. – Ти все моє просо витоптав своїми довгими ногами.
Журавель відповідає:
– Я ж не знав, що це твоє просо. Думав, панське. Пробач мені.
– Гарно сказано – пробачити! – сказав дід. – У мене була надія тільки на це просо, бо більше в мене нічого немає. А нині доведеться через тебе з голоду помирати.
Вислухав журавель дідову скаргу і сказав:
– Якщо ти такий бідний, почекай, я принесу тобі за просо подарунок.
Піднявся журавель і полетів.
А дід стоїть з рушницею і думає: «Мабуть, обдурив мене журавель. Шкода, що я його не застрелив. Що я скажу бабі?»
Тільки він так подумав, дивиться – летить журавель і тримає в дзьобі торбинку. Сів, подав торбинку дідові.
– Це тобі, – каже, – діду, за твоє просо.
Подивився дід на торбинку – звичайна бідняцька. Покрутив він головою й каже:
– Навіщо вона мені? У мене і своїх вдосталь. Бідняк я. А в бідняка, сам знаєш, торбинка – все його багатство.
– Бери, діду: такої в тебе нема. Це – чарівна торбинка. Варто тобі тільки покласти перед собою і сказати: «Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити» – і відразу все буде. А як досита поїси, скажи: «Торбинко, скотися, скрутися, їжа і напої сховайтесь» – і торбинка знову стане звичайною.
– Якщо так, дякую, – сказав дід і пішов з торбинкою додому.
Не терпиться діду дізнатися, чи правду сказав журавель про торбинку. Присів біля дороги, поклав торбинку на коліна і промовив:
– Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити!
Диво дивне! Відразу такий багатий стіл з’явився перед дідом, що і в панів такого не побачиш: пироги та короваї, смажене і парене, солодощі і різні вина…
– Молодець журавель, не обдурив! – зрадів дід.
Наївся, напився дід, потім наказав торбинці згорнутися, сховав її за пазуху і веселий пішов додому. Приходить і до баби:
– Що ти, бабо, жива-здорова?
– Жива, жива! А ти як? Щось ти довго ходив. Я вже думала, що тебе вовки з’їли, кістки в кущі затягли і хмизом прикрили.
– Ні, бабо, вовки не з’їли, а приніс я хліб-сіль – вистачить на все наше життя. Сідай, стара, до столу.
Дістав дід з-за пазухи торбинку, поклав на стіл і сказав слова, які треба.
Баба аж зойкнула: не тільки все на столі з’явилось, а навіть і сама їхня хатинка посвітлішала…
– Звідки все це, старий?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro,