І Андрій відчув, що стало в його голові зрозуміліше і світліше, тільки дуже горить вона, а серце стало раптом холодним, як лід…
Вийшов він. Недобре йому стало з холодним серцем. Згадав він про дівчину. І так йому захотілось побачити її ще раз, що він навіть увесь розімлів.
Почав кликати її. І скотилась з неба яскрава зірочка і обернулась перед ним гарною дівчиною. Як глянув на неї Андрій, одразу відчув, що серце його стало знову таким, як було.
Узяв він дівчину за руку і повів на свою батьківщину. Він був таким щасливим, що і птахам, які мають крила і літають, не заздрив.
Підійшли вони до того чоловіка, що сміття розгрібав. Подивився на нього Андрій і все зрозумів.
– Ти, – сказав він чоловікові, – шукаєш у смітті загублені копійки і тільки гаєш час. Візьмись краще за роботу – швидше заробиш гроші, ніж знайдеш.
Послухав його чоловік, почав працювати та й нажив собі добро і гроші.
Йдуть вони далі, побачили чоловіка, який підпирав плечима тин. Подивився на нього Андрій і сказав:
– Не підпирай, чоловіче, те, що перегнило, воно все одно завалиться. Зроби краще новий тин.
Прислухався чоловік до його порад і поставив новий тин.
Дійшли вони до чоловіка, що на камені сидить і не знає, чи довго йому ще так сидіти. Андрій йому каже:
– Не будь, чоловіче, таким жадібним: дай посидіти на цьому камені й іншим перехожим.
Зняв Андрій чоловіка з каменя і сіли вони з дівчиною перепочити. А чоловік побіг задоволений додому.
Відпочили і рушили в далеку дорогу, туди, де жив Андрій.
І відтоді не Андрій у людей про все розпитує, а, навпаки, люди в нього.
Так став Андрій мудрим.
Вихор і його подарунки
Жили собі дід і баба. Жили вони дуже бідно, нічого в них не було, був тільки один кошик жита. Ось дід якось і запитує бабу:
– Бабо, що нам робити з цим житом?
– Іди до млина, змели жито на борошно – хліба напечемо, – сказала та.
Пішов дід до млина, змолов жито і борошно поніс додому. Звідки не візьмись, налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. І він приніс додому пустого кошика.
– Бабо, що ми будемо робити? Вихор все наше борошно розвіяв!..
– А ти йди, діду, і вимагай у вихора повернути борошно!
Пішов дід шукати вихор.
Йшов-йшов, довго йшов, прийшов у густий ліс. Дивиться – стоїть хатинка. Увійшов дід до хатинки. Сидить в тій хатинці стара жінка. Запитала вона:
– Чому ти прийшов сюди, добрий чоловіче?
– Та я вихор шукаю.
– А навіщо він тобі?
– Він розвіяв моє борошно, хочу щоб повернув.
– Якщо так, – мовить стара, – ти прийшов куди треба: це хатинка вихора, а я його рідна мати.
Нагодувала вона діда і звеліла чекати. Невдовзі прилетів вихор. Запитує його мати:
– Навіщо ти в цього чоловіка борошно розвіяв? Тепер у нього немає хліба!
Вихор відповідає:
– Не гнівайся, діду, дам тобі