«Можна не сумніватися, – зазначав науковець у своїй знаменитій статті про невидимі сутності, яка приблизно в цей час була опублікована в «Медичному тижневику Кайнплятца» і здивувала весь науковий світ, – що за певних умов душа та розум справді відділяються від тіла. У людини, зануреної в месмеричний транс, тіло перебуває в стані заціпеніння, але душа виходить за його межі. Можливо, ви заперечите, що душа залишається всередині, але переходить в так би мовити сонний стан. На це відповім: це не так, бо як інакше пояснити явище ясновидіння, яке отримало лиху славу в результаті шахрайства та прямого одурення з боку декотрих шарлатанів, але яке дуже легко довести? Мені особисто вдавалося вводити чутливого піддослідного в транс та отримувати від нього точний опис того, що тієї миті відбувалося в сусідній кімнаті і навіть в іншому будинку. Чи можна пояснити це чимось, крім такої гіпотези: душа суб’єкта здатна відокремлюватися від тіла та переміщатися в просторі? На якийсь час вона повертається на заклик оператора, розповідає, що бачила, після чого продовжує мандрівку. Оскільки дух за своєю природою невидимий, ми не маємо можливості бачити, як він виходить із тіла або повертається в нього, але бачимо, який вплив це справляє на самого суб’єкта. То він нерухомий та інертний, то явно через силу намагається розповісти про те, що жодним природним чином дізнатися не міг. Бачу лише один спосіб довести справедливість цього факту. Хоча ці безтілесні субстанції залишаються невидимими для наших очей, наші власні душі, відокремлені від тіл, змогли б відчути присутність інших. Тому незабаром я маю намір ввести в месмеричний транс одного зі своїх учнів, після чого занурити в месмеричний транс самого себе (спосіб добитися цього знаю давно, це зовсім не важко). Після цього, якщо моя теорія правильна, моїй душі буде нескладно зустрітися і вступити в контакт із душею мого учня, коли вони обоє опиняться за межами своїх тіл. Сподіваюся, що зможу опублікувати результати цього цікавого експерименту в одному з найближчих номерів «Медичного тижневика Кайнплятца».
Коли поважний професор виконав свою обіцянку й оприлюднив повний звіт про те, що сталося, його розповідь виявилася настільки вражаючою, що її зустріли із загальною недовірою. Деякі видання дозволили собі прокоментувати його заяву настільки образливим тоном, що оскаженілий savant[10] заявив, що більше ніколи не розтулить рота на цю тему… Свою обіцянку він виконав. Проте подана тут розповідь складена на підставі фактів, узятих із найдостовірніших джерел, і в тому, що події, які згадуються в ній, відбулися насправді, можна ніскілечки не сумніватися.
Сталося