Однак незабаром я знову його побачив. Одного ранку, коли у мене боліла голова, позаяк провів багато часу, схилившись над столом, а напередодні ввечері надихався парів одного отруйного препарату, я вирушив поплавати на човні. Пропливши кілька миль уздовж берега, я відчув спрагу та висадився там, де, як я знав, у море впадав потічок із прісною водою. Цей струмок протікав через мій маєток, але його гирло, біля якого я опинився того дня, розташувалося за його межами. Я відчув певний неспокій, коли, вгамувавши в струмку спрагу і зіп’явшись на ноги, опинився віч-на-віч із росіянином. Зараз я був таким самим браконьєром, як і він, і з першого ж погляду второпав, що він це знає.
– Я хотів би сказати вам кілька слів, – похмуро промовив чоловік.
– У такому разі покваптесь! – відповів я, зирнувши на годинник. – У мене немає часу на балаканину.
– На балаканину? – розсердився він. – Що ви за дивний народ, шотландці! У вас сувора зовнішність і брутальна мова, але така ж зовнішність і мова й у тих добрих рибалок, котрі прихистили мене. І все ж я не сумніваюся, що вони хороші люди. Впевнений, що й ви також добра та порядна людина, незважаючи на все ваше свавілля.
– Дідько би вас забрав із вашими теревенями! – заволав я. – Кажіть хутчій, що треба, і ступайте своєю дорогою. Мені навіть дивитися на вас гидко.
– Ну, як мені вас розчулити? – вигукнув чоловік. – Може, ось так… – і він витягнув із внутрішньої кишені своєї вельветової куртки грецький хрестик. – Погляньте сюди. Нехай наша віра відрізняється від вашої своїми ритуалами, але коли ми дивимося на цю емблему, у нас мають виникати якісь загальні думки та почуття.
– Я не зовсім у цьому впевнений, – завагався я.
Росіянин у задумі глипнув на мене.
– Ви дуже дивний чоловік, – нарешті промовив він, – ніяк вас не збагну. Ви стоїте між мною та Софією, а це небезпечна позиція, сер. І поки ще не пізно, затямте, що так не має бути! Якби ви тільки знали, яких зусиль мені вартувало вивезти цю жінку, як я ризикував своїм життям, як занапастив свою душу! Ви – лише маленька завада на моєму шляху порівняно з тими, які мені довелося здолати, адже я можу прибрати вас зі своєї дороги ударом ножа або каменюки. Але бережи мене, Боже, від цього, – дико заверещав він. – Як низько я впав… занадто низько… Все що завгодно, лише не це.
– Ви б краще повернулися на свою батьківщину, – зауважив я, – ніж вештатися тут серед цих