Він на мить замовк, а тоді продовжив:
– Як бачите, він багато про нас знає. Але, крім оцих знань, він звернувся з конкретними звинуваченнями проти нас.
Одразу ж почалося вавилонське стовпотворіння.
Генерал Макартур вигукнув:
– Купа мерзенної брехні! Наклеп!
Віра скрикнула:
– Жахливо! – Їй перехопило подих. – Підло!
Роджерс хрипко сказав:
– Брехня, підла брехня… Ми не робили цього… Жоден із нас…
Ентоні Марстон гаркнув:
– Не знаю, про що говорив цей клятий ідіот!
Суддя Ворґрейв підняв руку, щоб покласти край безладу.
Він сказав, ретельно підбираючи слова:
– Я хотів би дещо сказати. Наш невідомий друг звинувачує мене в смерті такого собі Едуарда Сетона. Я прекрасно пам’ятаю Сетона. Він стояв переді мною у суді в червні 1930 року. Його звинуватили в убивстві старої жінки. У нього був спритний захисник, який справив на суд присяжних хороше враження. Проте за доказами він був безумовно винен. Я зробив відповідний підсумок, а суд присяжних виніс вердикт: «Винен». Виносячи вирок про смертну кару, я керувався вердиктом. Апеляцію подали на підставі помилки судді під час інструктування присяжних. Апеляцію відхилили, і вирок було невдовзі виконано. Мушу повідомити вам, що в мене абсолютно чиста совість. Я просто виконував свій обов’язок, нічого більше. Я виніс вирок правильно засудженому злочинцю.
Армстронґ нарешті згадав. Справа Сетона! Вердикт став великою несподіванкою. У дні слухання в одному з ресторанів він якось зустрів за вечерею іменитого адвоката Метьюза. Той був переконаний: «Без сумніву, винесуть виправдувальний вирок». Кілька днів по тому Армстронґ чув балачки: «Суддя був категорично налаштований проти нього. Переконав суд присяжних, і Сетона визнали винним. Звичайно, відповідно до закону. Старий Ворґрейв знає свою роботу. Схоже, у нього були особисті рахунки із Сетоном».
Усі ці спогади крутилися у пам’яті Армстронґа. Зовсім не думаючи про розважливість, він імпульсивно запитав:
– А ви взагалі знали Сетона? Я маю на увазі, ще до слухання.
Приховані навислими повіками очі ящера подивилися на лікаря. Спокійним крижаним голосом суддя відповів:
– Я не знав Сетона до слухання.
Армстронґ подумав: «Бреше старий. Видно, що він бреше».
ІІ
Віра Клейторн заговорила тремтячим голосом:
– Я хочу дещо сказати вам. Про ту дитину, Сиріла Гамільтона. Я була його вихователькою. Йому було заборонено