Вони проїхали ще кілька кілометрів, аж поки не припаркувалися біля «Макдональдса».
– Гадаю, ти тепер мій пес, – промовив Трейвіс.
Ретривер не відреагував жодним чином.
РОЗДІЛ 2
1
Нору Дейвон налякав телемайстер. Хоча йому було вже близько тридцяти (її одноліток), він поводився як нахабний підліток-вихватько. Коли вона відчинила йому двері, він зухвало подивився на неї і назвався: «Арт Стрек, “Водлоуз ТіВі”», а коли вона знову зустрілася із ним поглядом, то він підморгнув їй. Це був високий, худорлявий і доглянутий чоловік, одягнутий в уніформу. Гладенько виголений, русяве волосся акуратно підстрижене та зачесане. Він справляв враження мазунчика, але не ґвалтівника чи психопата. Втім, Стрек одразу ж злякав Нору, можливо, через свою зухвалість і самовпевненість, яка контрастувала з його зовнішнім виглядом.
– Я до ваших послуг! – промовив Стрек, коли побачив завмерлу у дверях Нору.
Хоча ця фраза була досить невинною, проте через наголос на слові «послуги» його репліка видалася Норі страхітливо непристойною. Нора була впевнена, що зрозуміла його правильно. Але вона викликала майстра з «Водлоуз ТіВі» й не могла прогнати його просто так. Якби вона почала йому щось пояснювати, розпочалася би пересварка, а Нора не була скандальною особою. Тому вона впустила його.
Поки Нора вела його широким прохолодним коридором до арки, через яку вони потрапили до вітальні, в неї з’явилося тривожне відчуття, що привабливий вигляд і широка посмішка цього майстра – це частина ретельного гриму. Він справляв враження звіра, який уважно за чимось спостерігає, і поводився так, наче всередині нього була стиснута пружина. Що більше вони віддалялися від парадного входу, тим більше Нора починала хвилюватися.
Арт Стрек йшов позаду занадто близько і майже нависав над нею.
– У вас дуже гарний будинок, місіс Дейвон. Дуже гарний. Мені подобається, – сказав він.
– Дякую, – сухо промовила вона, навіть не виправивши його помилки щодо її сімейного стану.
– Будь-який чоловік вважав би за щастя жити тут, чесно.
Оселю було побудовано у стилі, який іноді називали «старовинною іспанською Санта-Барбарою»: два поверхи, кремовий тиньк, дах із червоної черепиці, веранди, балкони, і повсюди натомість кутів – округлі лінії. На північній стіні вилися пишні червоні бугенвілії, з яких нападало яскравих пелюсток. Це був прекрасний дім.
Нора ненавиділа його.
Вона жила тут із дворічного віку (отже, всього двадцять вісім років), і весь час тітка Вайолет тримала свою залізну руку на її пульсі. В неї було нещасливе дитинство, а тепер і життя. Вайолет Дейвон померла рік тому. Але насправді Нора й досі перебувала під диктатом своєї тітки, оскільки пам’ять про стару каргу все ще жила в ній і душила її.
У вітальні Стрек поставив свою валізу з інструментами біля телевізора марки «Magnavox» і роззирнувся. Його здивував інтер’єр цієї кімнати.
Квітчасті шпалери в темних, похмурих тонах. Перський килим просто відразливий: завдяки блідо-жовтим вкрапленням його