Звісно, Вінс не переживав за те, що може померти: в ньому було надто багато життів інших людей. Більше, ніж у десятьох котів. Вінс житиме вічно, в цьому він був непохитно впевнений. Але… він же не знав точно, скільки життів слід поглинути для того, щоб здобути безсмертя. Іноді Вінс відчував, що він уже житиме вічно, але іноді усвідомлював, що досі вразливий і йому потрібно ще багато енергії, аби дорівнятися до небожителів. Поки він точно не знатиме, що вже на Олімпі, слід бути обережнішим.
Банодайн.
Проект «Франциск».
Якщо Гадстон говорив правду, то Вінсу добряче заплатять, коли він знайде потрібного покупця інформації: він розбагатіє.
8
Вже десять років Вез Далберґ замешкував самотою в кам’яній хатині у верхній частині каньйону Святого Джима, що на сході округу Оріндж. Хатина освітлювалася лише завдяки кемпінговій лампі, а воду Вез помпав ручним насосом, встановленим над кухонною зливальницею. Нужник був за хатиною на відстані 30 метрів від неї, на його дверях було вирізано щербатий місяць (задля жарту).
Везу було сорок два, але він виглядав старшим. Це був чоловік із добряче видубленим вітром і сонцем обличчям, акуратно підстриженою бородою та пишними сивими вусами. Хоч він виглядав старшим як на свій вік, але здоров’я мав, як двадцятип’ятирічний. Вез вважав, що це через те, що він жив на природі.
Увечері 18 травня, у вівторок, Вез сидів за кухонним столом при світлі шиплячої кемпінгової лампи, потягуючи домашнє сливове вино і читаючи роман Джона Д. Макдональда з циклу про Макгі11. Вез вважав себе «антисоціальним волоцюгою, котрий народився не у своєму сторіччі» й не бачив свого місця в сучасному світі. Але він любив книги про Макгі, оскільки той постійно плавав у тому брудному і підлому світі й плив упоперек його смертельної течії.
Коли о першій ночі Вез закінчив книгу, то вийшов надвір, щоби принести оберемок дров. Вітер хитав гіллям платанів, що кидали на землю химерні тіні, а блискуча поверхня шелесткого листя тьмяно виблискувала в місячному сяйві. Десь вили койоти, ганяючись за кролями й іншою лісовою дрібнотою. Поряд у кущах виспівувала комашня, а у верховітті дерев голосив холодний вітер.
Вез тримав заготовлені дрова у прибудові з північного боку хатини. Він зняв защіпку із клямри подвійних дверей дровітні. Вез так добре орієнтувався тут, що навпомацки накидав з півдюжини полін у великий ношак і, винісши його надвір, поставив на землю і повернувся, щоб зачинити двері.
Нараз до Веза дійшло, що койоти і комахи раптом затихли. Було чутно лише шум вітру.
Спохмурнівши, Вез повернувся обличчям до лісу, що темною стіною оточував невелику галявинку, де стояла його хатина.
Щось десь загарчало.
Вез окинув поглядом нічний ліс, і йому здалося, що місяць світить не так яскраво, як за мить до цього.
Гарчання