Злюб. Як парувалися наука і секс. Мері Роуч

«експериментальній кімнаті». На ліжку – чоловік і жінка. Вони виконують ті самі знайомі рухи, що й мільйони інших пар ночами у своїх ліжках, хоча вигляд у них дещо інакший. До їхніх стегон і рук приєднані дроти ЕКГ, і вони скидаються на пару хтивих маріонеток, яким вдалося втекти з лялькової вистави й забратися в дешевий мотель. Їхні роти закриває щось схоже на дихальні трубки для плавання з клапанами. Від кожного загубника тягнеться довгий гнучкий шланг, що проходить крізь отвір у стіні до сусідньої кімнати, де Бартлетт вимірює частоту їхнього дихання. Щоб упевнитися, що піддослідні не дихають через ніс, носи «злегка затиснені». З обох боків ліжка є кнопки, що їх пара повинна натискати, сигналізуючи про «введення, оргазм і виймання». Коли я вперше це прочитала, мені постала перед очима клавіатура банкомата з різними кнопками для кожної події. Потім я збагнула, що це просто одна кнопка, що, як я собі уявила, була приєднана до зумера, наче в якійсь божевільній телевікторині, де безтілесний голос будь-якої миті може попросити за винагороду в 500 доларів назвати ім’я кандидата у віце-президенти за часів Мілларда Філлмора[11].

      Я розумію, чому Бартлетт не додав світлин до своєї статті, надрукованої в «Journal of Applied Physiology», однак не можу йому цього пробачити.

      У проекті, що його Алфред Кінзі назвав «Фізіологічні дослідження сексуального збудження й оргазму», не використовували жодної амуніції, зазвичай притаманної «поважним науковим заходам». Нікого ні до чого не підключали й ні з чим не з’єднували, за винятком власного партнера. Досліди проводили на матраці, постеленому на сосновій підлозі в мансарді будинку Кінзі в Блумінгтоні, штат Індіана.

      Кінзі, певна річ, найбільше відомий своїми відважними, всебічними науковими розвідками в галузі сексуальної поведінки. (У 1940-х і на початку 1950-х років Кінзі разом із колегами Ворделлом Помроєм, Клайдом Мартіном і Полом Гебгардом опитав 18000 американців щодо їхнього сексуального життя та опублікував одержані дані у двох передових, неймовірно престижних томах, що добре продавалися.) Втім Кінзі, біолог за освітою, цікавився фізіологією сексу, а не просто звичками тих, хто ним займається. У 1949 році, коли Інститут Кінзі переїхав у просторішу будівлю, Кінзі хотів організувати спеціальну експериментальну лабораторію на базі цієї організації. Він прагнув, власне, саме того, що Мастерз і Джонсон робитимуть за десять років по тому: спостерігати, документувати й зрозуміти реакції людського тіла на сексуальну стимуляцію.

      Цю лабораторію так і не створили. Кінзі, очевидно, відчув, що оприлюднювати такий проект буде занадто ризиковано. Тож він узявся за роботу таємно. У мансарді будинку Кінзі вивчили й зафільмували тридцять злягань – гетеросексуальних і гомосексуальних – і приблизно таку ж кількість «сеансів мастурбації». Кінзі найняв професійного фотографа на ім’я Білл Делленбек, заплативши йому з бюджету інституту коштами, виділеними на «Вивчення поведінки ссавців» (що недалеко від правди).

      А