Якщо Ви зацікавлені в цій співпраці, будь ласка, дайте відповідь на цей лист і зазначте номер Вашої кредитної картки. Термін виконання роботи – тридцять днів, відлічуючи від дати позитивної відповіді на нашу пропозицію. Крім того, Вам треба буде підписати документ про нерозголошення умов і мети нашої співпраці. Він міститься в доданому до цього листа файлі. У разі порушення умов угоди Вам, як мінімум, буде безстроково відмовлено в британській візі.
Покладаючись на вашу порядність і з найкращими побажаннями – Ґленн Бейлі».
Я стомлено потер обличчя долонями.
Повірити в реальність такої пропозиції непросто. Розіграш? Хтось із редакції – тим більше, на тлі недавнього інтерв’ю? Але до листа дійсно було прикріплено файл, який після перекладу виявився стандартним контрактом про надання послуг із ретельно прописаними умовами співпраці, сумою винагороди й акцентом на повній конфіденційності.
Надто складно для жарту-розводки.
Я вийшов на кухню, дістав із холодильника почату пляшку недорогого коньяку, наповнив чарку й одразу її спорожнив. Усередині потеплішало. Не видихаючи, повторив, кинув до рота скибочку лимона, зажував.
У голові прояснилося. Мене охопив азарт. Ця авантюра вже не здавалася мені такою абсурдною. Аж настільки не здавалася, що я рішуче повернувся до ноутбука, знайшов у пошуковику, як ставити електронний підпис на документах, і зробив усі необхідні операції.
Потім, додавши кілька ввічливих рядків, зазначив номер своєї кредитки й надіслав усе разом містерові Ґленну Бейлі.
Глава 2
Відіспатися в понеділок так і не вдалося.
Як зазвичай, неділя видалася метушливою. Я вичитував і редагував матеріали фрилансерів, що надходили з міст, де відбувалися матчі українського чемпіонату, готував до публікації власні матеріали й коректував огляди європейських турів. Усе це затяглося до глибокої ночі.
Щойно зверстаний номер пішов у друк, головред, який посварився з дружиною і через це не поспішав додому, запропонував випити. Я розумів, як кепсько в нього на душі і як йому кортить виговоритись. І жалів – дружина в нього не янгол, ну не пощастило. Але допомагати зализувати душевні рани не мав наміру. Впорається сам, а в мене інші проблеми.
Якщо чесно – я збирався просто з ходу розробити план дій. Попри те що, навіть підписавши контракт, я досі не був упевнений у реальності його існування. І не знав, чи радіти. Тим більше що зобов’язання, яке я на себе взяв, виконати не так і легко. Подібна робота не має нічого спільного навіть із журналістськими розслідуваннями – тут не допоможуть ані уява, ані легкість пера. Цим людям у «МЮ» потрібні факти, тільки факти. Точні, які піддаються перевірці. У тому числі ті, які дехто будь-що намагається приховати. І вже, звичайно, не ті нісенітниці,