Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Імена героїв і деякі події в цій книжці є вигаданими й ніколи не відбувалися насправді. Тому будь-які збіги назв, ситуацій та імен – випадкові. Водночас автор вважає, що багато проблем українського футболу йому вдалося відобразити досить переконливо.
ПЕРЕДМОВА
Футбол – феноменальна гра, яка підкорила всю планету. Для багатьох його шанувальників це щось набагато більше, ніж просто вид спорту. Тому що в основі футболу – чесна боротьба, а кожний матч – справжня драма, що в ній будь-який учасник за дев’яносто хвилин проживає ціле життя, насичене подіями й конфліктами. Але магія футболу не закінчується з фінальним свистком судді, вона сягає далеко за межі поля для цієї дивовижної гри, і часом найважливіше й найцікавіше відбувається за лаштунками, у повсякденному житті тих, хто дарує нам насолоду своєю грою.
Сьогодні, у добу Інтернету, ми можемо цілодобово стежити за матчами, які відбуваються на всіх п’яти континентах. Преса пропонує нам ретельний аналіз дій гравців на полі, докладну статистику. Про футбол і футболістів знято чимало фільмів – художніх і документальних. Видано безліч довідників, енциклопедій і біографій видатних спортсменів. Але художня література, передусім в Україні, досі здебільшого обминала улюблену гру мільйонів. Ось чому «#Бомбардир» – одна з найперших і, на мій погляд, удалих спроб подивитися на український футбол ізсередини, зрозуміти, яку ціну доводиться платити за сходження на ті вершини, що про них мріють усі хлопчаки, які вперше ступають на ігрове поле.
Адже футбол – це не тільки перемоги, слава, контракти й гонорари зірок. Це також каторжна праця, самовідданість, жорстокі травми, розчарування і втрати. Це безупинне змагання передусім із самим собою, це особливі проблеми та спосіб мислення, це фанатична віра в успіх і відмова від безлічі радостей, які дарує людині звичайне життя.
У цьому – головна тема роману Кирила Круторогова.
Ігор Бєланов, володар «Золотого м’яча-1986»
Моєму батькові
Глава 1
«Хочеш схуднути без дієт і фізичних навантажень? Телефонуй!»
«Опанувати англійську за місяць? – Ми знаємо, як!»
«Потрібні гроші? – Не проблема!»
Ну й хто ще ведеться на оцей безкоштовний сир?
Поки ескалатор станції «Хрещатик» несе мене вгору, в очі лізуть незліченні лайтборди.
Хоча… За день тут проходять десятки тисяч, і вже напевне знайдеться десяток чи й більше таких, хто вірить, що бажання виконуються самі собою. Поки вони валяються на дивані з ноутбуком на череві, зайняті тим, що строчать пости у Фейсбуці.
Я посміхнувся.
Інше питання: а якщо прикинути, скільки часу я згаяв, стоячи на ескалаторі й тупо роздивляючись навсібіч? Вистачило б і на англійську, і на багато іншого.
За мої неповні п’ятдесят два – декілька місяців, не менше. Особливо тут, на довгому ескалаторі «Хрещатика», яким користуюся найчастіше.
У дитинстві звідси починалися неквапливі прогулянки з батьками головною вулицею. Вистави в Театрі юного глядача, куди нас водили всім класом. А п’яні веселі тури місцями гулянок у дні стипендії в студентські роки? Аякже. Не біда, що потім у кишені лишалися самі дрібняки – дотягнемо, не звикати!.. Ну і, ясна річ, стадіон «Динамо». Те, що основний склад киян тут практично ніколи не грав, не мало значення. Просто я любив це місце. Густе зелене обрамлення трибун улітку, жовто-золотаве – восени. Алеї Маріїнського парку поблизу. На «Динамо» взагалі особлива атмосфера. Якась по-домашньому затишна…
Вивільнившись із задушливого метрополітенівського нутра, я жадібно ковтнув свіжого повітря – і відразу закашляв. Хрещатик потопав у сірій імлі. Десь у передмісті тліють торф’яники, плюс дрібний, майже непомітний, але безупинний дощ. Ніби втрапив на попелище, звідки щойно поїхали пожежники, заливши все к лихій годині й розкидавши жар.
Субота. Друга половина дня саме починається.