Не існує Дитини з великої літери; є індивід, що переживає час свого дитинства, особистість у цьому світі, яка, власне, уже є тим, чим буде завжди. І ця істина підтверджується, коли я бачу дорослих, за якими спостерігала ще в їхньому трирічному віці; вони приходять мене навідати. Якось до мене завітала одна жінка: «Ви мене пам’ятаєте? Я приходила до вас у три роки, це була надзвичайна удача, що вдалося тоді вас зустріти!» – «Що ж ви запам’ятали?» – «Ну, я пам’ятаю, що малювала вам картину, а ви мені сказали: “Але ж ти про щось думаєш, коли засинаєш”. Це була правда, я відповіла: “Так, думаю”, – і поглянула на маму». Вона запам’ятала саме цей момент. І додала: «Тоді я собі сказала: “Я також маю право думати і про батька”. Це було неймовірне осяяння, що все перемінило в моєму житті». Я зберігала записи тієї консультації; дівчинка не згадувала під час наших зустрічей про свого батька (мати розлучилася з ним, коли дитина ще була немовлям).
Під час психоаналізу можна виявити спогади про те, що було й до трьох, і до двох років. А «спостерігач» про те, що не висловлене, не виражене, дізнатися не може; йому просто недоступне будь-яке невимовне. Але ж воно якраз є найважливішим під час зустрічі. Так само, як і поміж двох співрозмовників.
Ідеології, хоч і перебувають зараз у кризі й занепаді, залишили в ментальності та мисленні відчутний слід маніхейства, зокрема і в галузі медицини та гігієни життя: усе добре або все погано. Наприклад, про безболісні пологи дехто каже: «У жодному разі, про це не може бути й мови!», а інші: «Це єдиний спосіб, слід триматися тільки його!» – і зобов’язують батька брати участь у пологах, незважаючи навіть на його надмірну вразливість. Це маніхейське поводження. Ми потроху звільняємося від таких винятково правильних рецептів, як від ідеологій.
Те саме стосується так званого «нового» виховання, яке також засноване на маніхействі: педагогічні експерименти вибудовують на крайніх протилежностях. Щоразу беруть дві групи дітей і кажуть: позаяк нам невідомо, куди це заведе, одній групі ми дозволимо робити все, що завгодно, а з іншою поведемось як єзуїти – візьмемо в цупкі шори.
Психологи досліджують видиму поведінку, залишаючи поза увагою те, що людина має складну психічну структуру, водночас і несвідому, і емоційну, яку, однак, годі висловити; вона залишається для іншого насправді непізнаваною. Видима поведінка не може передати всього цього ні про суб’єкта, ні про почуття, які він має.
Боюся, що теперішній бум літератури, усіх цих енциклопедій, посібників, порад про виховання спонукає подружжя триматися певних норм і правил. Якщо не сказати більше: чудодійних рецептів. Це знову ж таки маніхейський підхід, бо запропоновані в них системи виховання