Що стосується дитини, яка виходить із пасивного стану в атмосфері, яку спричинив материнський запах, то бачимо, що вона не адаптується до групи через те, що не зовсім відчуває всередині себе безпеку, створювану зв’язком з матір’ю.
Вочевидь, сам Монтаньє дуже тішився з цього, як йому здалося, об’єктивного співробітництва між експериментальною психологією та психоаналізом.
Ці експерименти, якщо вже їх не уникнути, могли б принаймні стати предметом співпраці і обговорень із психоаналітиками… та й з усіма, хто цікавиться почуттями дитини й має значно ширші уявлення про це.
Можливо… Але «дитини» як такої не існує… Ми говоримо про ДИТИНУ, тим часом кожна дитина абсолютно не схожа на іншу ані внутрішнім життям, ані способом, яким вона структурує себе залежно від того, що відчуває, сприймає, і від особливостей дорослих, які її виховують. Стан дитинства існує відносно майбутнього дорослого віку настільки, наскільки існують особливі відмінності: як-от, наприклад, між етапами розвитку нервової системи. Так, взаємодії між нервовою системою і навколишнім середовищем надзвичайно насичені саме в дітей, адже бачимо, з якою фантастичною швидкістю вони збагачують свою мову. Звісно, є статева незрілість. Але якщо ми розглядаємо одні створіння стосовно інших, треба говорити вже не про дітей, а про певного індивіда, якого за певними параметрами можна порівняти з іншим індивідом раннього віку, старшого віку тощо.
Незручності й небезпеки, на які наражаються діти під час експериментів, не зупиняють дослідників. Усе це неабияк тривожить, адже їх неможливо підпорядкувати якій-небудь кодифікації. У будь-якому разі можна заявити, що ці досліди, мабуть, не так уже й дорого коштують піддослідним, а шкода від них не переважує користі, якої людству дає наука. Не можна забувати й про блага від цих експериментів. Але, з іншого боку, через те, що вони неминучі, можна передбачити, що вони розвиватимуться за допомогою нових технічних засобів… А що ігнорувати їх неможливо, то слід виробити, нехай навіть це буде не дуже просто, певну етику щодо цієї проблеми. У соматичній медицині клінічні дослідження теж призводять до жертв. Трапляються ятрогенні захворювання, стаються нещасливі випадки під час лікування, та й часом вдаються до селекції; чому одна група ракових хворих має право на нові ліки, а інша – лише