З тих, що їм дана власть і ціль висока, —
Життя чи смерть, все є для них корона».
(На лицях моїх слухачів заблисне
Де-де легенький усміх іронічний;
Мене, мов прутом, він по серці цвіга,
Та я спокій ще вдержую стоїчний.)
«Се правда, я сей хлопський бунт підняв,
Щоб люд сей вирвать з вашої неволі,
Щоб збуркати його з важкого сну,
Зробити паном на свойому полі.
Я гнав його, немов лінивий скот,
В огонь і в січу, в труди й небезпеки,
Щоб знівечить плебейські всі інстинкти,
Щоб гартувались лицарі-запеки.
І близька вже була моя побіда,
Та я пізнав, що се побіда мас,
Брутальних сил, плебейства і нетями,
А так не хтів я побідити вас.
О, я пізнав, що, так вас побідивши,
Своєї місії я не сповню,
Що ворога я посаджу на троні,
Під власний дім підкину я вогню.
Я бачив, як ті лицарі завзяті,
Що йшли в огонь, що бились, як орли,
В душі своїй були і темні, й підлі,
Такі ж раби, як уперед були.
Я бачив, що якоїсь іскри треба,
Щоб душі їх розжеврить, запалить,
Щоб вуголь їх в алмаз перетопився, —
З такими б тільки міг я побідить.
І я зламав той знаряд непридалий,
Спокусу дешевих побід відверг,
Бо краща від плебейської побіди
Для них була геройська смерть тепер».
(Всміхались дами. Де в кого з панів
Явились знуджені, кваснії міни, —
Сказати б то: «Бреши собі здоров!»
Ей, грубшим вас кінцем заїду для відміни!)
«Народну справу мав я погубити,
А вашу власть скріпить від того дня?
Невже ж ви так сліпі, що власний розум
Вам не кричить на се: брехня! брехня!
Чого не мав сей люд для повної побіди?
Фізичних сил? О ні, він мав їх тьму.
Лиш ідеалу брак, високих змагань, віри, —
І се, панове, се я дав йому.
Всі ті, що згибли у остатній січі,
Ну, чим були б вони в спокійний час?
Раби, воли, що прожили б весь вік свій,
Хиляючись, працюючи на вас.
Тепер вони погибли як герої
І мученицький прийняли вінець.
Їх смерть – життя розбудить у народі.
Се початок борні, а не кінець.
Тепер народ в них має жертви взір
І ненастанний до посвят підпал;
Їх смерть будущі роди переродить,
Вщепить безсмертну силу – ідеал.
А ви – ну, що дала вам ся побіда?
Зміцнила вас? О ні! Зміцнила ваші пута!
Для вас вона сим пам’ятна одним,
Що зрадою і підлістю здобута.
Для вас вона – пухкий, затрутий хліб.
Гнилі – ви гнитимете дальш від неї.
Я – вас скріплять? Я викопав вам гріб,
Бо я – аристократ, а ви – плебеї.
О так, стискайте зуби й кулаки!
Я гордо се говорю вам, без ляку:
Ненавиджу вас всіх і бриджусь