Стяла їх смерть зрадливими руками.
Ніхто не втік. Коли їм стало звісне
Моє відступство, йшли на смерть без тями.
Моє відступство, йшли на смерть без тями.
Музика стихла. Зо стола посуду
Зняли, вина в чарки поналивали,
Втишився гомін зібраного люду.
Всі наперед порядок тостів знали
І знали: перший князь промовить має, —
З цікавістю його промови ждали.
Він встав і так з усмішкою мовляє:
«Господу дякувать,
Панство моє,
Що нам підскакувать
Ниньки дає.
Що ще нам дихати
Ниньки велів,
Не в траву пчихати,
Слухать чмелів.
Але ж бо круто вже
З нами було!
Бачиться, люто все
Пекло гуло!
Бачиться, уші вже
Чорт наострив,
На наші душі вже
Міх свій розкрив.
Стерпла нам шкура вже,
Кіс сліпив блиск,
Хлопського шнура вже
Чули ми стиск.
В костях зненацька щось
Мерзло й пекло,
Мов там багацько ось
Ціпів пройшло.
Досі розмислити
Я не зумів,
Як се ми виштрикли
Чорту з зубів?
Чи, обчислившися,
Сам зміркував,
Що, поспішившися,
Страту би мав?
«В пеклі, в огні? О, ні,
Розхід оден!
З них на землі мені
Ліпший хосен!
Хай ще побавляться,
Як чия хіть!
Час прийде, ставляться
Всі в мою сіть».
Що, не логічно б він
Се міркував?
В логіці вічно він
Сильний бував.
Фрази загальної
Він не признасть,
З стежки реальної
Збиться не дасть.
Всякі принціпи
Приймає на сміх:
Хай там дуріпи
Тримаються їх!
Всі ідеали —
Брехня і бридня.
Словом, панове, він
Наша рідня.
Майстер в політиці,
В штуці життя.
Всі наші світочі —
Його дитя.
Він наш учитель є
З давніх-давен,
Він наш спаситель є,
Він джентельмен.
Честь йому перед всім, —
Се свіжий спорт.
Вгору чарки знесім:
Хай живе чорт!»
Музики грім. Панове якось мляво
Всміхаються, мабуть, їм се не в смак,
Лиш дехто рже: «Г-ге, браво, князю, браво!»
Князь іронічно глипнув, потім знак
Рукою дав, музику притишив,
А потім, знов піднявшись, мовив так:
«Даруйте, панство, я ще не скінчив.
Три струни є на моїм інструменті, —
Сю я, мабуть, зарізко наточив.
Стрібуймо другу! Я скінчу в моменті».
«Панство, даруєте,
Що я наплів!
Більше не вчуєте
Безбожних