І радістю палають кожді очі,
І гордощами, що минули труди,
Що день настав після страшної ночі!
Здобута величезная побіда,
Не зможе вже піднятись і не схоче
Грізна рука розбитого сусіда.
І я сидів на бенкеті між ними,
Та не було в мойому серці тону
Веселости й свободи ні краплини.
Мов Юда той серед Синедріону,
Котрому він Христа продав на муки[119],
Так я сидів на бенкеті отсьому.
І я, всміхаючись, стискав ті руки,
Щойно з крови братів моїх обмиті,
І ссали грудь мою їдкі гадюки.
Блискучі дами, радощами ситі,
Гляділи то цікаво, то згірдливо
На мене й усміхи душили скриті.
А я, хоч серце рвалося, ліниво,
Спокійно поводив по них очима
І усміхавсь – щасливо чи сонливо.
Музика грає… В моїм мозку блима
Якийсь там огник, спомин незабутий,
І враз він різко заскрипів дверима,
І рій якийсь ввірвавсь кровавий, лютий,
І крик піднявся, плач і зубний скрегіт:
«Ти зрадник! Зрадник! Зрадив люд закутий».
Музика грає, мов чортівський регіт,
Мені ж мороз подрав поза спиною,
І тілом затрусив смертельний дрегіт.
Ох, та музика! Пощо там за мною
Вона реве і душу всю термосить,
Мов вітер пустку з ветхою стіною?
Чого та скрипка плаче і голосить,
Мов сто мамів ридає за синами?
Чого той бас реве і помсти просить?
Пощо мені такими голосами
Пригадувати те, чого й без того
До гробової не забуду ями?
Я ж тямлю: позавчора ще нас много
Грізною армією йшло до бою,
А кождий повен був огню святого.
Я ж тямлю: за права людей, за волю
Ми піднялись на кривдників відвічних,
Своєю кров’ю всім купити долю.
Вже много військ їм ми розбили стрічних,
З землею много їх твердинь зрівняли
І славою діл своїх героїчних
Ми решту, як зайців, все далі гнали.
Ті, що тепер так бучно бенкетують,
Як цупко ще позавчора втікали!
Тепер вдають хоробрих і жартують,
Та, певно, ще їм дрож по нервах ходить.
Аж на побитих страх свій відкатують!
О, страх найгіршую жорстокість родить!
Я тямлю, як ми їх зігнали в купу,
Як рибу в сак. Ось-ось перегородить
Наш відділ їм утеку в нічку глупу!
Ось наш залізний перстень їх обхопить
І впре в долину, мов пшоно у ступу,
І всю їх міць в їх власній крові втопить.
Вже все було на той удар готове,
Вже руки ждали за мечі ухопить,
Завзяття тліло тисячоголове,
І зуби зціплені знаку чекали,
І в грудях спертий дух, уста без мови…
Вони ж, мов вівці ті в кошарі, спали;
Безрадність і зневіра в власні сили Ї
м