Украдене щастя (збірник). Іван Франко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Іван Франко
Издательство: Фолио
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-8079-0
Скачать книгу
голуб промайне,

      Ти згадаєш, моя мила:

      «А він так любив мене!

      Чом його я не любила?»

      Божа пчілка над цвіток

      Пролетить, і ти спом’янеш

      Своє слово: «Цить там, цить,

      Бо нічого не дістанеш!»

      На стіні павук снує

      Претонісінькую сітку,

      І згадаєш ти своє

      Нудьгування в своїм світку.

      Чи комарик забринить

      На вікні твоїм весною —

      Ти згадаєш: «Так співав

      Він, сумуючи за мною».

      Чи закракає ворона,

      То згадається тобі:

      «Чом же я [і]з ним зірвалась

      Ік життьовій боротьбі?»

      Чи камінчик в воду кане,

      Ти згадаєш лиш одно:

      «Як я в те багно погане

      Провалилась аж на дно!»

      Не гони тих дум від себе —

      Все одно не відженеш:

      В супроводі їх, сумная,

      Аж до гробу доплинеш.

      І як блискавка заблисне,

      То в її огні громовім

      Ти побачиш нехотя

      Образ мій в вінці терновім.

ДО МУЗИ

      Знов кличеш ти мене, моя богине,

      В непроходимі нетрі тих часів,

      Де правда родиться і правда гине

      І де луна ігровище бісів.

      У світ краси й гидоти, в море сине,

      В аркани злуд, у тайники лісів,

      В вир пристрастей, в огонь, що ввік не стине,

      І в заколот небесних поясів.

      Нехай і так! Підем, моя ти люба!

      Скуштуємо ще раз утіх земних

      І зирнемо в той вир, де всьому згуба.

      Ще раз пройдем по сховищах тісних,

      Де жах і жаль, і мрії, й дійсність груба,

      І втомимось, і заснемо по них.

      Із циклу «Паренетікон»[85]

* * *

      Не слід усякого любити без розбору.

      Як добрі щепи садівник плекає?

      Так, що всі зайві парості втинає,

      Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору.

      Господь сказав: «Яка тобі заслуга,

      Коли кохаєш свого брата, друга?

      А ви любіте своїх ворогів!»

      Подумай добре, що Господь велів!

      Не мовив: «Моїх ворогів любіте!»

      Отсе, брати, ви добре розумійте,

      Що ворог Божий, ворог правди й волі

      Не варт любови вашої ніколи.

* * *

      Немає друга понад мудрість,

      Ні ворога над глупоту,

      Так, як нема любови в світі

      Над матірню любов святу.

      Не ділиш мудрости з братами,

      Її злодії не вкрадуть,

      Її не згубиш по дорозі,

      Вона свобідна серед пут.

      Вона маґнет посеред моря,

      Найкращий скарб, безцінний дар,

      Огнище тепле в студінь горя,

      Холодна тінь у страстей сквар.

      Без неї все життя пустиня,

      Так, як пустий без друга шлях,

      І як твій дім пустий без сина,

      І як пустий дурного страх.

* * *

      Хто в першій життя четвертині

      Знання не здобув,

      А в другій життя четвертині

      Майна не здобув,

      А


<p>85</p>

Паренетікон (букв. збірка моральних повчань; від грецьк. parainеo – повчаю, заохочую). Ймовірно, що назва циклу інспірована «Паренезисом» св. Єфрема Сирина (бл. 306—373) – збірником повчальних висловлювань, переважно духово-аскетичного характеру. Більшість творів циклу – варіяції на тему (а то й вільні віршові переклади) морально-філософських рефлексій, настанов та афоризмів із буддійської «Дгаммапади», проповідей християнських отців церкви (Івана Златоуста, Єфрема Сирина), староруського «Ізмарагду» (ХІІІ—ХV ст.) та ін. пам’яток середньовічної літератури.