Швеція змінила її, й Анна довго зважувала рішення, про яке ще півроку тому не наважилася б навіть думати: вагалася, чи народжувати. Зрештою переконала себе, що малюк не стоятиме на заваді навчанню. Порадившись із професором Еґерстедтом, вона вирішила поїхати до України, народити дитину, а через рік-два разом із малюком повернутися та продовжити навчання.
Артем з’явився на світ у вересні 1996-го. У лютому 1997-го Влад з Анною побралися, проте спливло добрі десять років, доки Анна визнала очевидне: до Швеції вона не повернеться. До середини нульових професор Еґерстедт із частотою раз на півроку нагадував про себе, пропонуючи повернутися. Після прочитання чергового листа Анна протягом кількох хвилин дозволяла собі помріяти, як усе склалося б, якби вона не завагітніла, але ніколи по-справжньому не жалкувала про те, як усе обернулося. Бо це означало б жалкувати про появу найважливішої в її житті людини…
Лайнер задом посунув від термінала. Жінка не розплющувала очей, здогадавшись про рух за легким здриганням корпуса, а тоді спробувала пригадати, коли востаннє бачила сина. Ця думка ніби прогризла діру в її свідомості, крізь яку потоком ринули спогади. Вони перекинули Анну до засотаного сирим мерехтливим світлом ранку, три тижні тому, коли, стоячи за облупленою на кутках плитою, вона готувала сніданок і чекала на приїзд чоловіка.
17 квітня 2017-го
Рівне, Україна
Літак, що вилетів із Запоріжжя о чверть по одинадцятій, приземлився в Борисполі невдовзі після півночі. О першій ночі Влад дістався до залізничного вокзалу, де швидко з’ясував, що раніше за четверту ранку до Рівного нічого не їде. Він відпросився лише на три дні – щойно дізнався про відпустку Артема, – а тому вирішив не чекати. Взяв таксі, доїхав до автостанції «Дачна» на заході Києва, вибрався на проспект Перемоги й викинув убік праву руку із виставленим догори великим пальцем.
Попри пізню годину, незадовго до другої Влада підібрав шофер-далекобійник, що віз курятину до Німеччини. Через чотири з половиною години Влад зіскочив на узбіччя поблизу клеверної розв’язки на сході Рівного. Вантажівка рушила на об’їзну, а чоловік, закинувши армійський наплічник на спину, подався естакадою до міста. За кількасот метрів на захід від розв’язки розташовувався зоопарк, навпроти входу до якого була зупинка, і Влад підрахував, що о шостій тридцять там уже мають ходити маршрутки.
Чоловік крокував на захід і з насолодою вдихав прохолодне повітря. Крізь ніч пробивався сіруватий світанок. Обрамлений сивими хмарами місяць усе ще висів над горизонтом. Повітря здавалося масним від запаху мокрої землі, де-не-де вздовж дороги темніли калюжі – вночі, мабуть, добряче лило. Коли ліворуч від траси замаячів паркан зоопарку, хмари майже повністю розтанули.
Влад