Річард усміхнувся й одразу скривився від головного болю.
– Не хочу, щоб вони забули мене, якщо я не відразу повернуся. Мене можуть затримати на кілька днів у в’язниці після слухання.
Коли настав час іти, Річард встав і глянув на аллена й Боббі. У його очах стояли сльози. Боббі й сам ледь стримувався, тому відвів погляд і схопив його за руку.
– Тримайся, друже.
Прощання урвав Рузолі, який разом з Льюїсом увірвався в кімнату й заволав:
– До стіни, падлюки! – він відштовхнув кількох зомбі та кілька разів пройшовся вздовж шеренги пацієнтів. Очі в нього горіли вогнем, а ніздрі роздувалися. – Так, бидло, ви, чорт забирай, стоятимете тут весь день, аж поки не зізнається той, хто написав на стіні, що я членосос!
аллен здавив у горлі сміх. Саме в цей момент у гучномовець оголосили ім’я Річарда – він мав підійти до кола. Той уже зробив кілька кроків, коли Рузолі заволав:
– Назад у шеренгу, виродку!
Річард до смерті перелякався і зблід:
– Але, с-с-сер, я м-м-маю їхати в с-с-суд.
Очі Боббі стали крижаними.
Рузолі схопив Річарда за сорочку.
– Послухай мене, покидьку. Коли я скажу срати – ти присядеш. Коли я скажу підставити зад – нахилишся. Я що, неясно говорю? – він жбурнув хлопця об стіну, і той ударився головою. – Зрозуміло? Тобі зрозуміло?
Рузолі підтягнув хлопця назад у шеренгу. Тут почувся тихий, але погрозливий голос Боббі:
– Заберіть від нього руки.
Рузолі холодно глянув на Боббі, потім знов на Річарда.
– Стіл, ти що, його трахаєш? Оцього виродка?
Боббі став між Рузолі й Річардом, дістав зі шкарпетки лезо та одним рухом по дузі перерізав зап’ястя Рузолі аж до кістки. Ніхто й поворухнутися не встиг, як він наступним рухом згори вниз розрізав йому обличчя, горло та груди. Кров бризнула фонтаном і залила аллену обличчя.
– Господи Боже! – закричав він. Ноги підкосилися, але впасти він не встиг – на сцену вийшов рейджен і схопив Боббі, поки той ще нікого не вбив. Лезо зі стуком упало на підлогу.
– Код синій! Відділення «А»! Код синій! – ожив гучномовець, і відразу спрацювала сирена тривоги.
Карл Льюїс стягнув із себе сорочку й замотав нею шию Рузолі, щоб спинити фонтани крові.
– Господи, Семе, я ж казав тобі не чіпати цих психів! Господи, Семе, не помирай! Господи, тільки не помирай!
рейджена на сцену штовхнув страх аллена – наближалася небезпека. Тепер вже він чув, як по коридору біжать охоронці. Треба діяти швидко. Він кинув погляд на Ґейба – той усе зрозумів. рейджен лівою ногою миттю штовхнув лезо під кросівок Ґейба, а той негайно затер його в пил.
Охоронці схопили Боббі й потягли в ізолятор. Усіх інших пацієнтів закрили в кімнатах. Нарешті вимкнули сирену. У відділення прислали повно охорони, і почувся наказ головного:
– Обшукати!
Охоронці почали по одному витягати пацієнтів з кімнат і роздягати догола.
– Обличчям до стіни! Руки та ніс на стіну!
Вони