21
А. Вагнер у одній зі своїх статей (Wagner, A.’ Permission and Protection,’ The Drama Review 13: Spring 1969, pp. 108—110) об’єднує деякі з нещодавніх досягнень. Щодо прямого застосування транзакційної теорії сценаріїв до драматичних сценаріїв дивіться в тому самому випуску: pp. 110—114: Steiner, C. M. ’A Script Checklist,’ та Cheney, W. D. ’Hamlet: His Script Checklist.’ Обидві статті передруковані з Transactional Analysis Bulletin (Vol. 6, April, 1967, and Vol. 7, July, 1968).
22
Про історичний розгляд одного з аспектів «гарних» і «поганих» хлопців дивіться мою статтю: The Mythology of Dark and Fair: Psychiatric Use of Folklore,’ Journal of American Folklore 1—12, 1959. У ній є бібліографічний список, що містить близько 100 джерел, зокрема кілька ранніх психоаналітичних статей про казки.
Найбільш продуктивним автором досліджень на тему народних казок первісних людей є Ґеза Рогейм. Дивіться його книжку: Roheim, G., Psychoanalysis and Anthropology, International Universities Press, New York, 1950.
23
«Якщо ти здоровий, добре. Я здоровий». (лат.)
24
Товариство із запобігання жорстокості щодо тварин (ТЗЖТ, Society for the Prevention of Cruelty to Animals, SPCA) – міжнародна громадська організація, що допомагає тваринам (боротьба проти жорстокого поводження з тваринами, ветеринарна допомога, підтримка притулків тощо).
25
Я не претендую на роль фахівця, який дасть вичерпний перелік або офіційно прийняту версію оповідань про Європу, Амімону, Червону Шапочку та Сплячу Красуню. Навіть колір бика Європи у різних оповіданнях коливається між білим і золотим. Поданих версій задосить для нашої мети. Джерелами історій про Європу й Амімону були: Bulfinch’s Mythology, Graves’ The Greek Myths, Hamilton’s Mythology, Lemprière’s Classical Dictionary (London, 1818), Hesiod and Moschus (Family Classical Library No. XXX, London, 1832), Ovid’s Metamorphoses і примірник книжки Едвардса Handbook of Mythology, що належав моїй матері з відсутньою титульною сторінкою (видавництво Eldredge & Brothers, рік невідомий). Історію ЧШ узято з Andrew Lang’s Blue Fairy Book, The Grimms’ Fairy Tales (Grosset & Dunlap edition) та Funk & Wagnalls’ Standard Dictionary of Folklore, Mythology, and Legend (New York, 1950). У Франції вона відома як Petit Chaperon Rouge або «Маленький Червоний Чепчик» (П’єрро, 1697), а в Німеччині як Rotkäppchen або «Маленька Червона Шапочка».Схильність психоаналітиків зосереджуватися на наповненні живота вовка камінням не має значення для актуальної мети, і в будь-якому випадку цей епізод звучить для мене як інтерполяція. Психоаналітична література про ЧШ починається з двох статей 1912 року, одна за авторством О. Ранка, інша – М. Вульфа, після чого вийшла стаття Фройда The Occurrence in Dreams of Material from Fairy Tales (1913), яку найпростіше знайти у виданні його збірки Delusion and Dream (Beacon Press, Boston, 1956) у м’якій обкладинці. Одну з найвідоміших дискусій на цю тему провадив Еріх Фромм у книжці The Forgotten Language (Grove Press, New York, 1951). Фромм пише таке: «Більшість символів у цій казці можна зрозуміти без труднощів. «Маленька шапочка з червоного оксамиту» є символом менструації». Він не каже, кому саме важко зрозуміти текст без труднощів і для кого це є символом менструації. Нещодавня стаття Л. Веши-Вагнер (L. Veszy-Wagner, ’Little Red Riding Hood on the Couch’ (Psychoanalytic Forum 1:399—415, 1966) дає принаймні якийсь матеріал із практики, хоча й непереконливий. Мабуть, найкращі припущення запропоновані Елізабет Кроуфорд (Elizabeth Crawford) у її статті ’The Wolf As Condensation’ (American Imago, 12:307—314, 1955).
У реальному житті вовки не такі лихі, як у казках. Дивіться статтю ’Wolves Social as Dogs … can be taught to be friendly to people,’ by P. McBroom, Science News 90:174, September 10, 1966. Вона підсумовує дослідження Ґ. Б. Рааба та Дж. Г. Вулпі про суспільне життя вовків, з якого випливає, що ці хижаки теж грають у транзакційні ігри. Зокрема, вовки-вигнанці грають у гру «Дерев’яна Нога», накульгуючи так, ніби їм потрібна особлива увага.
26
Історія