Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі. Ерік Берн

того, ковтати чи бути проковтнутим, а потім, коли дитина вже має зуби, – рвати чи бути розірваним. Як казав Ґете, це означає бути молотом чи ковадлом, це найбільш примітивні версії переможців та невдах, як це видно з грецьких міфів і первісних ритуалів, де дітей поїдають, а кістки поета лежать розкидані по землі. Навіть у дитячих яслах уже видно, хто кого контролює – мати дитину чи навпаки. Раніше чи пізніше ця ситуація може змінитися, але в миті стресу й роздратування може бути чутно відлуння того, що було раніше. Та обмаль людей здатні пам’ятати щось із цього періоду, який у багатьох випадках є найважливішим, тому його доводиться реконструювати за допомогою батьків, родичів, няньок та педіатрів, припущень, зроблених на підставі снів і, можливо, сімейного альбому.

      У період від двох до шести років ця підвалина твердішає, бо майже кожен пам’ятає кілька транзакцій, інцидентів або вражень із цієї фази розвитку сценарію, яка відбувається паралельно з розвитком Едіпового комплексу і є щільно з ним пов’язаною. Фактично після відлучення дитини від грудей і привчання її до горщика найбільш універсальними вказівками у світі та найтривалішими за впливом є ті, що пов’язані з сексуальністю й агресією. Організм і вид виживають за допомогою схем, що були побудовані шляхом природного відбору. Оскільки годування, секс і боротьба вимагають присутності іншої особи, вони є «соціальними» діями. Ці мотиви дають людині характер або якість: жадібність, маскулінність і фемінність, а також агресивність. Також є вбудованими схеми, що пом’якшують такі мотиви. Вони породжують протилежні тенденції: відмову, стриманість та обмеження. Ці якості дають людям змогу принаймні частину часу перебувати разом у достатньому спокої і влаштовувати відносно тиху конкуренцію замість абсолютного й безперервного бедламу грабіжництва, злягання та боротьби. І якимось незрозумілим чином до цієї системи соціалізації додається відокремлення, а схеми, що його контролюють, надають йому впорядкованості.

      Батьківське програмування визначає, як і коли проявляються мотиви і яким чином накладаються обмеження. Для цього використовуються вже вбудовані схеми, які діють у певний спосіб, щоб дістати конкретні результати або виграші. Внаслідок цього програмування з’являються нові якості, що є компромісом між мотивами та контролем. Із жадібності й відмови постає терпіння; з чоловічності або жіночності та стриманості утворюються маскулінність і фемінність; боротьба та обмеження утворюють практичність, а безладність і впорядкованість породжують акуратність. Усіх цих якостей – терпіння, маскулінності й фемінності, практичності й акуратності – діти навчаються від батьків, і вони закладаються у пластичний період між 2 та 6 роками.

      З фізіологічного погляду програмування – полегша, створення шляху меншого опору. Це означає, що певний стимул з великою мірою ймовірності викличе вже закладену реакцію. Феноменологічно батьківське програмування означає, що реакцію визначають батьківські вказівки,