Же я набрала зілля в жмені
і від сідниці до раменів,
соромним сидячи на нім,
втирала аромати в тіло —
го тіло, як вогонь горіло,
оба звивались, як в огні.
Розслабила напнуті м’язи,
погладила по рівчику,
Запхала палець, й другий разом —
він розкіш ще не знав таку.
В долоню втерла зілля згодом
(пан чула-м прагне насолоди).
Як він робив мі перед тим,
вкрутила руку му в сідницю,
немов цеберко у криницю,
і по зап’ястя зникла в нім.
Гаряче і м’яке відчула —
ні він, ні я не мали слів.
Юж горілиць перевернула —
король безвольно розімлів.
Все тіло єго ся здригало,
я не спішила-м, зволікала,
мій пан постіль скородив в жмут.
Як солодко тим володіти,
кому вклоняється півсвіту,
і волю правити йому.
По тім закінчилось терпіння,
всмоктала прутень як могла,
ударив струмінь в піднебіння,
шербетом патока текла,
вуста, язик обволікала,
до краплі ликнула-м й опала…
По тілу з голови до ніг
в обох нас бігали мурахи.
Немов утомлені дві птахи,
ми з ним забулись уві сні.
Прокинулась під спів пташиний
через відтворене вікно.
Надворі сонце, світла днина,
король чекав мене: «Аж, но,
вбирайся, – мовив мі, – кохана,
я покажу тобі альтану —
таких не виділа ніде…»
В пахучу зелень розмаїту,
у таємниче диво світу
мій добрий пан мене веде…
Небачена краса, незвична,
це слід побачить на віку.
Стрічає угорі велично
на вході прутень у вінку.
Розкішниця на іншім вході…
Ви побувайте при нагоді,
якщо вас обере султан,
у тому вівтарі любові,
тоді наявно, а не в слові,
ви зрозумієте мій стан.
Сувій довжезний по альтані,
тонкі арабські письмена
там виписані на сап’яні —
для прутня й піхви імена.
«То – поетичні, розумієш,
я прочитаю, як не вмієш».
Король почав: «Спис, Меч і Пхач —
се Прутень – Котик, Єдноокий,
Непереможний і Жорстокий,
Безрукий, Голуб, Відкривач.
Погашувач жаги, Вертлявий,
Пливак, і Вламувач, і Трач,
Охлялий, Мешканець темряви,
Сплюх, Волохач, Звідун і Швач.
Клин, Ворохобник, Довгошиїй
і Твердолобий, і Плішивий,
Таран, і Смолоскип, і Гриб,
Визволювач чужого тіла
і Викрутас, і Цвях, і Шило —
наймень тут є на різний штиб.
Мені сподобалась пригода:
– Звідкіль взялись ті імена?
– А кожен пише, хто приходить…
– Мені дозволиш? – Я те знав, —
вмочив перо: – Юж, прошу, пані,
повідж, а я впишу в сап’яні.
– Пиши: