Митрополит Гедеон (Святополк-Четвертинський).
Невідомий художник. 1690 р.
Спільний успіх гетьмана і Голіцина у справі перепідпорядкування української церкви практично відразу був затьмарений особистою трагедією. У Самойловича померла його дочка, бояриня Шереметєва, а також старший син Семен, полковник стародубський, з яким він пов’язував надії на передачу булави. Ці обставини спробували використати супротивники Мазепи. Особливе становище в гетьмана, швидка і успішна кар’єра викликали заздрість і ненависть. З’являються підкидні листи, складені (як підозрював Іван Степанович) племінником Самойловича Михайлом Галицьким. У доносі Мазепу звинувачували в тому, що він отруїв Шереметєву і Семена. А заразом писали, що і хвороба самого гетьмана (у Самойловича були якісь проблеми з очима) була викликана отрутою Мазепи127.
Ми напевно ніколи не дізнаємося, як Мазепа доводив свою невинність. Швидше за все звинувачення були занадто безглуздими, щоб їм повірили. Та до того ж його врятувала ситуація, що склалася, в якій його знання і досвід були необхідні гетьманові. Річ у тому, що в Самойловича виникають розбіжності з головною лінією зовнішньої політики уряду Софії – він виступає супротивником вічного миру з Річчю Посполитою.
Незважаючи на всі свої зусилля, Іван Степанович залишався на Лівобережжі «чужим», до того ж занадто «вченим», щоб не викликати підозр.
Ідея Голіцина полягала в тому, щоб добитися від поляків остаточного затвердження Андрусівского договору 1667 року, по якому Лівобережна Україна залишалася за Москвою, а Правобережна – за Польщею. Голіцин розраховував використати скрутне становище Яна Собеського, щоб закріпити за собою Київ і отримати в одноосібне правління Запорожжя (за договором 1667 року воно було в спільному правлінні двох держав). На більше князь Василь не претендував, оскільки своєю метою ставив військовий союз із Річчю Посполитою проти Порти.
Саме у цьому питанні він докорінно розходився з Самойловичем, втім, як і з багатьма іншими старшинами. Ще в лютому 1684 року гетьман відмовився послати своїх представників на переговори з поляками, заявивши, що «Послать мне худіх людей – ничего по них не будет; а послать добріх – и им непригоже за хребтом стоять»128. У листопаді того ж року при зустрічі з думним дяком Українцевим Самойлович вже висловився категорично проти війни з Портою. На міркування